“Історія душі людської” у романі М. Ю. Лєрмонтова “Герой нашого часу”

У передмові до роману “Герой нашого часу” Лєрмонтов визначає свою письменницьку завдання – намалювати “сучасної людини”, “портрет, складений з пороків усього нашого покоління”. Бєлінський назвав роман “сумною думою про наш час”. Особливість роману в тому, що портрет часу малюється як історія однієї людської душі.

Сам Печорін, розмірковуючи про своє життя, знаходить у ній багато спільного з долею свого покоління. “Ми не здатні більш до великих жертв ні для блага людства, ні навіть для власного нашого щастя, тому

що знаємо його неможливість і байдуже переходимо від сумніву до сумніву”. Завдання відтворити історію однієї душі дозволила Лєрмонтову намалювати складний і суперечливий характер героя. У вчинках і думках Печоріна багато жорстокого і егоїстичного.

Він підкреслено холодно обходиться з Максимом Максимович, який захоплено зустрів його після довгої розлуки; є причиною загибелі Бели; грає почуттями княжни Мері, тому вона вважає, що він “гірше вбивці”.

Він цинічно розмірковує про дружбу , про любов , про щастя , про страждання і радощі інших лише у відношенні до себе. Печорін приносить страждання всім, з ким

зустрічається: Белі, “чесним контрабандистам”, Мері, Грушницкому, Максиму Максимович. Але це не заважає йому з усією строгістю ставитися до самого себе. Він називає себе “етичним калікою”, “катом” . Він усвідомлює, що прожив життя порожню і безцільну: “Навіщо я жив?

Для якої мети я народився? ” Він не бачить сенсу і радості в житті: “Я – як людина, позіхали на балі, який не їде спати тільки тому, що ще немає його карети”. Однак душа Печоріна складається не тільки з темних сторін. Це герой, який прагне любові, добра і краси, здатний на добро. Іноді назовні проривається його “холодне, безсиле відчай”. Лєрмонтов зображує його потрясіння смертю Бели , його пристрасну трагічну любов до Віри, здатність відчувати природу .

Чарівність особистості Печоріна – в його гострому розумі, в умінні поглянути на себе з боку, в силу характеру, в бажанні самому творити свою долю. “Я завжди сміливіше йду вперед, коли не знаю, що мене чекає”. Навіть у жалюгідному Трутніцком він сподівається побачити пробудження благородства і совісті. При всій самобутності і унікальності особистості Печоріна його життя – “рівний шлях без мети”.

Це трагедія “героя свого часу”. На що міг направити свої багаті душевні можливості Печорін? Соціально-психологічні умови епохи, що вимагають сліпої покори традиціям і послуху, не дають простору і істинного сенсу життя такої особистості.

Розчарування і скептицизм – теж риса часу. Характеризуючи печоринской покоління, Герцен писав: “Вимушені мовчати, ми навчилися, замикаючись в собі, виношувати свої думки – і які думки! .. То були сумніви, заперечення, думки, повні люті “.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)


“Історія душі людської” у романі М. Ю. Лєрмонтова “Герой нашого часу”


жиленко павучок
“Історія душі людської” у романі М. Ю. Лєрмонтова “Герой нашого часу”