Головна ⇒ 📁Твори з літератури ⇒ Історична правда і художній вимисел у новелі “Камінний хрест” – І варіант ВАСИЛЬ СТЕФАНИК

Історична правда і художній вимисел у новелі “Камінний хрест” – І варіант ВАСИЛЬ СТЕФАНИК

10 клас

ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

І варіант

Василь Стефаник по праву вважається найвидатнішим українським новелістом. У своїх творах він правдиво та досконало змалював трагічне життя селянства Західної України. Вона в той час перебувала під владою Австро-Угорщини. Тоді смертність населення на заході України була чи не найбільшою в усій Європі. Тому, шукаючи порятунку від видимої загибелі, люди кинулися емігрувати – до Америки, до Азії, до Бразилії, до Канади. “Еміграційна гарячка” спалахнула на початку 90-х років XIX століття

і далі зростала. З’явилися спеціальні агенти, які, не знаючи меж у вихвалянні “американського раю”, вербували дешеву робочу силу. На болісну тему еміграції з’явилися десятки творів у І. Франка, В. Короленка, О. Кобилянської, С. Васильченка. Серед них не загубилося, а постійно привертає до себе увагу майстерне Стефаникове оповідання “Камінний хрест”. Написанню цього твору передувало багаторічне спостереження й уважне вивчення автором причин еміграції. Прототипом головного героя твору Івана Дідуха був рахівський селянин Стефан Дідух, який справді виїхав до Канади, залишивши на горбі камінний хрест.

новелі В. Стефаника Іван Дідух все життя вирощував хліб на піщаному горбі, який дістався йому у спадок, і з того ледве животів. Проклятий горб, политий потом, забирав силу, зробив хлібороба напівкалікою. Тому одержав Іван прізвисько – Переламаний. Поруч з головним героєм автор змальовує коня, який ніби доповнює свого господаря: обидва виступають уособленням важкої праці, тягар якої порівнюється з кам’яним хрестом. Але попри все Іван ладен до самої смерті зі всіх сил трудитися, аби тільки мати кавалок чорного хліба. Він говорить: “Не раз, як днина кінчалася, я впаду на ниву та й ревно молюся до бога: господи, не покинь ніколи чорним кавалком хліба, а я буду все працювати, хіба би не міг ні руков, ні ногов кинути…” І все ж діти змушують батька продати своє вбоге господарство і виїхати до Канади. Він запросив сусідів, щоб попрощатися з ними. Основна частина твору присвячена показу переживань людини, яка ще вчора була газдою, мала якесь господарство – і раптом його позбулася. Попереду далека і важка мандрівка. Іван намагається заговорити до сусідів, але “каменів, бо слова не годен був заговорити”. Письменник порівнює Дідуха з тим каменем, якому колись у воді було хоч і важко, та звично. Крім слів, гнітючий душевний настрій Дідуха знаходить вияв також у його вигляді та жестах. Він “тупо глядів перед себе”, “одна сльоза котилася по лиці, як перла на скелі”, він “заскреготав зубами, як жорнами… бився в груди”.

Рішення про виїзд за океан Іван прийняв не зразу, а після тривалих суперечок та роздумів: “Два роки нічого в хаті не говорилося, лиш Канада та Канада…”. Іван мусив скоритися дітям. Його страждання посилюються ще й тим, що він і дружина вже старі люди, що їх, можливо, ще в дорозі чекає загибель. І Дідух при сусідах прощається з жінкою, як перед смертю, просить сусідів пом’янути. А на горбі, на якому залишив усю свою силу, він поставив камінний хрест із своїм та жінчиним іменами. І цей камінний хрест, який поставив емігрант собі ще за життя, якось зближує між собою поняття еміграції і смерті.

Зіставленням Канади з могилою В. Стефаник підкреслював, що переселення за кордон не може бути для селян виходом з тяжкого становища. Тому письменник засуджував еміграцію. У своєму творі він зміг майстерно поєднати історичну правду та художній вимисел, що зробило оповідання “Камінний хрест” і до сьогодні найбільш популярним як серед щирих українців, так і серед емігрантів.

(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)