Інтерпретація
Інтерпретація (лат. interpretatio – тлумачення, роз’яснення) – дослідницька діяльність, пов’язана з тлумаченням змістової, смислової сторони літературного твору на різних його структурних рівнях через співвіднесення з цілістю вищого порядку. Смисловий зміст досліджуваного літературного явища в І. виявляється через відповідний контекст на фоні сукупностей вищого порядку. Предметом І. можуть бути: 1) будь-які елементи літературного твору (фрагменти, сцени, мотиви, персонажі, алегорії, символи, тропи і навіть окремі речення та слова), співвіднесені з відповідним контекстом твору або позатекстовою ситуацією; 2) літературний твір як цілість, коли у творі й поза ним відшуковується те завуальоване, приховане, що з’єднує усі компоненти в одне ціле й робить твір неповторним; 3) літературна цілість вищого порядку, ніж літературний твір, наприклад, творчість письменника, літературна школа, літературний напрям, літературний період. І. існувала вже в античній філології (“алегоричне” тлумачення текстів), в середньовічній екзегетиці (християнська І. язичницького переказу), в епоху Відродження (“критика тексту”), Реформації (протестантська екзегетика XVII ст.). У цей час вона чітко не відмежовується від герменевтики. Перші спроби виразного розмежування мають місце на зламі XVIII-XIX ст., коли герменевтика починає тлумачитися як теорія будь-якої Г., як всеохопна наука про “мистецтво розуміння”. Теорія І. у зв’язку із загальною теорією герменевтики стає одним із найпопулярніших предметів наукових дискусій у 70-80-х XX ст. Виразно вималювались у них дві протилежні тенденції з проміжною третьою: 1) об’єктивістська (редукційна): вважається, що значення, надане літературному творові автором, чи первісне значення самого тексту є визначальним і інтерсуб’єктивно пізнавальним (Е. Гірш, П. Югл, М. Абрамс); 2) суб’єктивістська: вважається, що значення тексту відносне; не текст детермінує І., а І. є продовженням тексту (С. Фіш); 3) раціональна: виходить з того, що значення літературного твору – це результат “діалогу” (М. Бахтін та його послідовники) чи “інтеракції” (В. Ізер, Юлія Крістева) між текстом і його реципієнтом. Свободу діалогу передбачають “недовизначеність”, “недоокресленість”, схематичність літературного твору, помічені ще Ф.-В.-Й. Шеллінгом, О. Потебнею, Р. Інгарденом. У сучасному літературознавстві І. у найбільш досконалих проявах пов’язується з такими напрямами наукових досліджень, як психо-аналітична критика, марксизм, екзистенціалізм, “нова критика”, лінгвопоетика. Спільним для них є єдина основа – герменевтична теорія І.
(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)Інтерпретація
твір на тему трагедія жінки метері
Інтерпретація