Головна ⇒ 📁Довідник з української культури ⇒ ІЛАРІОН КИЇВСЬКИЙ

ІЛАРІОН КИЇВСЬКИЙ

ІЛАРІОН КИЇВСЬКИЙ (р. пар. невід. – не раніше 1054) – давньоукраїнський письменник

Відомо, що певний час був пресвітером церкви у Берестовому поблизу Києво-Печерського монастиря. 1051 р. князь Ярослав Мудрий разом з єпископами Київської Русі поставив Іларіона на київського митрополита. Новообраний митрополит став однодумцем князя в боротьбі за церковну незалежність Києва від Візантійської імперії. Про це свідчить і той факт, що він перший в історії “русин”- українець, що обійняв високий пост керівника руської церкви (до того його

посідали тільки греки). 1054 р. Іларіона, мабуть, уже не було серед живих.

Вважається, що Іларіон написав “Слово о законі і благодаті” і “Сповідь віри”. З певним застереженням йому приписується авторство деяких релігійно-повчальних творів, зокрема “Послання до брата стовпника”.

Найвидатнішим твором Іларіона є “Слово о законі і благодаті”, написане між 1037-1043 або 1050 рр. За формою “Слово…” – типова церковна проповідь, у якій виразно відчувається вплив візантійських проповідників, зокрема Іоанна Златоуста. У поширеній редакції твір композиційно складається з трьох частин. Основна думка

першої, догматичної, частини – перевага Нового Заповіту над Старим, тобто християнства над іудейством. Іларіон проводить думку, що Старий Заповіт – це “закон”, призначений лише іудеям, а отже, йому притаманна національна замкнутість. Новий Заповіт символізує “благодать”, яка поширюється на всі народи, що запровадили християнство, тому його вчення – універсальне, звернене до всіх. Для доведення своєї думки Іларіон розкриває символіку біблійних образів, цитує отців церкви, різними аргументами підтверджує тезу про високе покликання християнських народів. Так, часи Старого Заповіту символізує образ рабині Агарі, а Нового – образ вільної Сарри. Крізь докори Старому Заповіту у творі виразно вчуваються докори Візантії, що намагалася обгрунтувати право візантійською імператора на всесвітнє панування. Розвінчуючи політику Константинополя, спрямовану на релігійну, культурну та політичну експансію в сусідні з імперією країни, Іларіон висуває та обгрунтовує тезу повної рівності народів, що сповідують християнську віру. Звідси випливає й твердження про рівноправність Київської Русі з іншими державами й народами, що є основною ідеєю усього твору.

У другій частині проповіді Іларіон, захищаючи незалежність Київської Русі та її церкви, стверджує, що князь Володимир Великий запровадив християнство не з грецького примусу, а за власним переконанням, натхненний Богом. Описуючи діяння київського князя, автор намагається всіляко прославити його, порівнює свого героя з біблійними персонажами й видатними діячами давньої історії. Князь Володимир “равноумен” римському імператору Костянтину Великому, що проголосив християнство державною релігією; він стоїть поруч з апостолами Іоанном, Фомою, Марком, які прославилися наверненням у християнство інших народів тощо. Заслуги ж Володимира перед Руссю – його військові походи, зміцнення держави. Він “мужством и храбрством прослушя в странах многах”. Письменник переконливо обгрунтовує потребу канонізації великого київського князя.

Третя, остання, частина присвячена Ярославу Мудрому, який постає під пером Іларіона як гідний продовжувач Володимирової справи. Завершуючи твір молитвою до Бога від імені Русі, автор просить Всевишнього ствердити мир, вигнати ворогів, зміцнити міста: “Не предай нас в руки чуждиї”.

“Слово о законі і благодаті” написано церковнослов’янською мовою; за своїм мистецьким рівнем стоїть поряд з найвищими зразками візантійської ораторської прози. Твір пересипано риторичними запитаннями та окличними реченнями, антитезами, цитатами з Біблії. Відчувається потужна творча індивідуальність, великий талант письменника – патріота.

Стиль “Слова о законі і благодаті” є своєрідним різновидом орнаментальної прози, що виявляється насамперед у ритмізації художнього мовлення: “Ратныя прогони, мир утверди, страны укроти, глад угобзи, боляры умудри, грады розсели, церковь твою вьзрасти, достояніє твоє соблюди, мужи и жены и младенцы спаси…”

Отже, “Слово о законі і благодаті” – палка політична промова, пройнята патріотичним пафосом, яка відбиває актуальні проблеми тогочасної дійсності, коли Київська Русь змагалася з Візантією за свою церковну і політичну самостійність. Відгомони “Слова о законі і благодаті” звучать у Кирила Туровського та Іпатіївському літописі. Його цитував сербський письменник XIII ст. Доментіан Хілендарський і російський Єпифаній Премудрий (XV ст.). Вплив “Слова о законі і благодаті” відчувається й у пізнішій українській літературі – віршах Касіяна Саковича, полемічному трактаті “Пересторога”, творах Димитрія Туїтгала та ін.

Літ.: Молдован А. М. “Слово о законе и благодати” Илариона. К., 1984; Жиленко І. “…Муж благ, книжен…” // Київ. 1988. № 1; Мишанич В. Голос давніх віків // Київ. 1988. № 8; Кожинов В. Творчество Илариона и историческая реальності, зпохи // Вопр. лит. 1988. № 12; Лабунька М. Митрополит Іларіон і його писання. Рим, 1990.

Ю. Пелешенко