Главная ⇒ 📁Довідник з української культури ⇒ Ідея художньою твору

Ідея художньою твору

Ідея художньою твору (грецьк. idea – першообраз) – емоційно-інтелектуальна, пафосна спрямованість художнього твору, яка приблизно може бути охарактеризована як провідна думка, ядро задуму автора. Уже етимологія слова “І.” вказує, що воно виникло тоді, коли духовний світ людини мав синкретичний характер, а в індивідуальній і суспільній свідомості не було виразної диференціації художньо-образного і логічно-понятійного мислення, мистецтва і науки. Розуміння сутності І. ніколи в науці не зводилося до логічного висловлювання, до якоїсь завершеної, сформульованої за законами формальної чи математичної логіки думки-тези, однозначного положення. Навіть у теорії пізнання марксизму-ленінізму І. відрізнялася від теорії як форми пізнання тим, що, крім певного відображення об’єкта, вона містила у собі мету людської діяльності, згідно з якою цей об’єкт мав бути змінений, перетворений. Теоретики літератури, які уникали гносеологізму в літературознавстві, говорили про художню ідею, про специфіку ідеї художнього твору, називали її ідеєю-пафосом, наголошуючи, що І. в художньому творі виражається системою художніх образів, постає в свідомості читачів як ідейно-емоційний пафос, який схоплюється читачем чи критиком логіко-понятійними засобами у вигляді основної думки. На жаль, у традиційному літературознавстві переважало тлумачення І. художнього твору як “головної думки”, з чого виходило, начебто І. може існувати ще до художнього твору, уподібнюватися до каркасу, на який скульптор наносить глину майбутньої статуї. Не брався до уваги той факт, що І. в сфері справжньої художньої творчості на жодному з етапів творчого процесу не існує поза яскравими уявленнями, почуттєвими враженнями, емоційним збудженням, які є складниками творчої уяви митця, де твір постає, формується й оформлюється. Враховуючи цю особливість творчого процесу, естетики і літературні критики розрізняли ідейність і тенденційність літератури, давали характеристику ідейності літератури як внутрішньої якості образного мислення, що спирається на ціннісне, естетичне ставлення людини до світу, яке різними засобами і способами виражається, матеріалізується (див.: , Безідейність літератури, , ).

(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)