Ідея безсмертя народу у романі М. П. Стельмаха “Правда і кривда”

Роман М. П. Стельмаха “Правда і кривда” сповнений великої любові до свого народу, до рідної землі, до простої людини. Його герої – це колгоспники одного із подільських сіл, які вижили в роки окупації, захищали рідну землю на фронтах Вітчизняної війни, які вірили у краще майбутнє. Роман має другу назву за прізвищем головного героя “Марко Безсмертний”. Уже в самому прізвищі є своя символічність: у ньому втілено безсмертя народу.

Головним героєм роману є Марко Безсмертний, який тяжко поранений, на милицях повертається в рідне село.

Роман починається картиною бою: “Бій гримів спереду, з боків і позаду. Божеволіло залізо, божеволіли коні, шаленіі “іди”. У цьому бою Марко, вже не вперше, був тяжко поранений. І ось сама ть стоїть перед ним: . И11 їй смерть каже, що час вже вмирати Маркові, він з обуренням кидає їй: “Бреши ні, Костомахо!.. Час мій. пе вийшов, бо я ще не наорався, не насіявся, не на-“тПувався землею, не наживсл”.

Орати, сіяти, боротися за те, щоб люди жили ні пюдськн – ось мета його життя. Тому люди вірять йому, обирають головою “ччгоспу і йдуть до нього з найпотаємніншм. Хто ж вони – ці люди. Це сини чорної землі і жорстокої

долі, вічні хлібороби. Ще під’їжджаючи до села, Марко бачить, що від нього залишилися лише руї-н н і згарища.

Живуть під землею його односельці. Хведько говорить: “Всі люди V ияс тепер у землі живуть, її фашист не міг спалити”.

Марко Безсмертний повернувся “полатаний, на трьох ногах, як старий кінь? яле живий”. Незважаючи на всі труднощі, він піднімає народ, гарб у першу чер5 гу’засіяти землю в цю останню воєнну весну, щоб нагодувати хлібом вдів і ді- гий-сиріт, і бореться проти справжніх негідників. Люди живуть у землянка її Незбородько – в палаці, котрий на перше місце ставить своє власне сите жит ні, він байдужий до людей, навіть до жінок і дітей.

Тому Марко зі зброєю при мушує Еезбородька лізти у крижаку січневу воду замість жінок, яких цей негїд-‘ “ик послав мочити коноплі.

На засіданні райкому, пояснюючи своє ставлення до Безбородька, Марко го-‘ порить: “мене змалку батько-матір учили шанувати і жіночу працю, і особливо, мятеривство”. Марко стає на захист селян-колгоспників, які сіють, вирощують хліб, а самі пасто сидять без хліба, бо отримують на трудодень грами.

Селянин-хлібороб “всі свої труднощі виносить з комори в однім мішечку чи торбі”. Його підтримує народ. Дід Євмен під час війни зберіг список колгоспни ків, а потім приніс його Маркові. І той став привселюдно вичитувати – пере горнув перші дві сторінки, і задавнені вицвілі літери глянули на нього живими людськими очима. Один за одним зринали у пам’яті образи односельців, багато її яких десь розгубилися по дорогах війни, на полях боїв. Серед цих імен і ім’я сина діда Євмена – Івана, котрий у високих Татрах закрив грудьми дота і помер героїчною смертю.

Але пісня про нього живе.

Справжнім щирим побратимом Марка став Григорій Задніпровський. Він так само нестерпно ставиться до кожної кривди в людському житті, як і його друг, бо й самого життя не щадило. Мужньо вистояв у неволі, в тюрмі, в’язниця не зламала гордого юнака. У роки війни брав активну участь у боях з фашистами, був командиром партизанського загону.

Зараз він – учитель.

Життя продовжується. Загинув героїчною смертю побратим Григорія – Іван Кульбабенко. Залишається дружина його Катерина з п’ятьма дітьми. Григорій виявляє повагу і любов до цієї жінки, ощасливлює її і самого себе. Стає батьком п’яти дітей-сиріт.

Загинула дружина Марка, але повернулася дочка Тетянка, яка була вивезена до Німеччини і теж пройшла через горнило смерті: “вона опустила на плечі хустину і батько побачив сиве пасмо в золоті кіс… Вони так били мене, що очима не сльози, а кров ішла… Вони змогли вибити кров з очей, але не змогли вирвати зізнання з душі”.

На мить усміхнулося й особисте щастя Маркові, коли несподівано зустрівся зі Степанидою, першою його любов’ю.

Кривди у житті є багато, але народ безсмертний. Символічною є остання сцена роману. V розкішному саду стоїть бронзовий пам’ятник Героєві Радянського Союзу Маркові Безсмертному.

Звертаючись до нього, живий Марко говорить: “Ну, коли вже тобі випало стояти днями і ночами, то стій, дивись, щоб із темряви не виповзла кривда чи якась погань, а нам треба діло робити – орати, сіяти”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...


Ідея безсмертя народу у романі М. П. Стельмаха “Правда і кривда”
невже й мистецтво підвладне моді