“І свічки мирної не варта та країна, що в боротьбі її не засвітила” (за драмою Івана Кочерги “Свіччине весілля”)

Нашому народу судила історія – жити, перемагаючи ворогів. А ворогів, ой, як же рясно було в минулому землі нашої! Сунули вони чорним потопом, зваблені родючими грунтами, багатством лісів і надр земних, достатком міст і сіл.

Дзвенів меч Ярослава в битвах з печенігами, водив Ігор полки на половців, віки татарської неволі виніс наш народ, та зберіг свою душу. І ось прийшли в Київ литовські князі. Змучений віковим ярмом, обезкровлений і знесилений народ не зміг відразу дати їм відсіч, не зміг – але й не скорився.

Київ 1506 року. Це вже не оспіване

в “Ярославі Мудрому” світле, казкове місто, що сяє золотом і вогнями. Київ похмурий і темний, бо люду заборонено навіть свічі світити – аби, мовляв, не запалити міста, а насправді для того, щоб відчули ремісники, трударі – “чорні люди”, що вони – хлопи, темні, безправні та безсилі. Однак народ не примирився ні з темрявою, ні з неволею.

У п’єсі “Свіччине весілля” І. Кочерга показує, як з боротьби за право на світло розгорілася пожежа народного повстання. Розгніваний ремісничий Подол протестує проти “насильства і притуги” гнівними вигуками: “Драпіжники!”, “Гнобителі! Кати!”,

“Не діжде він, щоб ми йому робили!”, “Доволі вже наругу цю терпіть!”, “Хай світло дасть!”. А ватажок і улюбленець цеховиків Іван Свічка твердо вирішує, що б то не було – здобути киянам право на світло:

Ні! Годі вже! Життя не пошкодую, А привілеї наші поверну.
А не віддасть добром, то візьмем силою. Об заграву шляхетного їх замку, Тоді засвітим наші каганці! До Свічки і його побратимів-цеховиків приставлені воєвода, князь Ольшанський, литовські лицарі. Який же темний і зловісний їхній світ, нехай і осяяний безліччю свіч! Іван Свічка сміливо висловлює воєводі протест проти заборони світла на Подолі і свавілля його слуг, а потім при сприянні Гільзи – дружини воєводи – здобуває князівську грамоту про скасування “темного закону” і передає його киянам. Тепер князівська грамота привілей в руках ремісників, і всі цехи готують урочисто відзначити шлюб Івана з Меланкою:

На честь Меланки й Свічки Ми цехові засвітим свічки! А якщо хтось знов посміє перечити цьому, то: Грудьми й мечем – од вітру і людей Клянемся наше світло боронить! А коли на мирне свято цеховиків свавільно вдирається озброєний загін драбів і Ольшанський заарештовує Івана Свічку, цеховики переконуються, що миром не добитися справедливості…

Свічка – не прихильник кровопролиття і спочатку старається переконати своїх супротивників у неправоті, та переконавшись, що мирні акції не допоможуть, Іван Свічка закликає весь трудовий Поділ до збройної боротьби, щоб силою утвердити правду в житті:

А тепер на приступ! До зброї всі! До волі! До борні! І за ним рушають на бій з ненависними гнобителями всі ремісники, бо вірять йому, шанують його світлий розум і благородні поривання. А цей юнак до сліз зворушує своїм благородством. Коли йому пропонують волю взамін на князівську грамоту, Свічка відповідає:

І справді, край? Звільниш мене, та й квит? Погано ж ти рахуєш, воєводо, Коли життя за грамоту даєш. А хто мені поверне ту надію, Пошану ту, що я колись бергз… В моїй душі до того ж привілею.
А коли йому загрожують страшною карою, він мужньо заявляє. Я не боюсь ні смерті, ні тортур І все ж тобі не загасити світла, Що з тьми віків та через стільки бур Проніс народ відважний і свобідний.

Іван Свічка переконаний: не тепер, то в майбутньому український народ здобуде і запалить свою свічку волі: “Хоч не мені – для вільного народу колись зоря займеться світова”. Але за цю волю слід боротися, бо… свічки мирної не варта та країна,

Що в боротьбі її не засвітила…” Які пророчі слова… Довгий шлях і тяжкий пройшла наша Україна, як і кохана Івана Свічки Меланка, щоб зберегти свій вогник прагнення до волі, щоб в тяжких муках вибороти свою незалежність і зберегти її. І хочеться вірити, що цей вогник буде горіти ясно і освітлювати нашу дорогу, і зігрівати наші серця, єднати наші помисли й діяння.




“І свічки мирної не варта та країна, що в боротьбі її не засвітила” (за драмою Івана Кочерги “Свіччине весілля”)
описание одежды сочинение на английском с переводом