Гуманізм роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”
“Свавільне вбивство навіть останнього з людей, самого злобливого з людей не дозволяється духовною природою людини… Вічний закон вступив у свої права, і він потрапив під його владу. Христос прийшов не порушувати, а виконувати закон…
Не так надходили ті, які минулого справді велик і геніальними, які робили великі діяння для всього людства. Вони не вважали себе надлюдинами, яким усе дозволено, і тому багато могли дати “людському” .
Достоєвського, по його власному визнанню, хвилювала доля “дев’яти десятих людства”,
Трагедія батька, змушеного прийняти падіння дочки. Доля Соні, що зробила “подвиг злочину” над собою заради любові кблизким.
Мучення дітей, що виростали в брудному куті, поруч із п’яним батьком
Якщо Розкольників і йому подібні беруть на себе таку високу місію – захисників принижених і ображених, то вони неминуче повинні вважати себе людьми незвичайними, котрим усе дозволено, тобто неминуче кінчати презирством до тих самим принижен і ображеним, котрих вони захищають. Якщо дозволити собі “кров по совісті”, то неминуче перетворишся у Свидригайлова. Свидригайлов – той же Розкольників, але вже остаточно “виправлений” від усяких забобонів.
Свид-ригайлов перепиняє Раскольникову всі шляхи, ведучі не тільки до каяття, але навіть до чисто офіційної явки з винної. І не випадково тільки після самогубства Свидригайлова Розкольників учиняє цю явку сповинной.
Найважливішу роль у романі грає образ Соні Мармеладовой. Діяльна любов до ближнього, здатність відгукнутися на чужий біль роблять образ Соні ідеальним. Саме з позицій цього ідеалу у романі й вимовляється вирок.
Для Соні всі люди мають однакове право на життя. Ніхто не може домагатися щастя, свого або чужого, шляхом злочину. Соня, по думці Достоєвського, втілює народний початок: терпіння й смиренність, безмірну любов кчеловеку.
Рятує й возз’єднує відпалої людини з Богом тільки любов. Сила любові така, що вона може сприяти порятунку навіть такого нерозкаяного грішника, як Розкольників. Релігія любові й самопожертви здобуває виняткове й вирішальне значення в християнстві Достоєвського.
Думка про недоторканність будь-якої людської особистості відіграє головну роль у розумінні ідейного змісту роману. В образі Рас-кольникова Достоєвський стратить заперечення самоцінності людської особистості й показує, що будь-яка людина, у тому числі й огидна старуха-процентщица, священний і недоторканний, і щодо цього люди рівні. Протест Раскольникова пов’язаний з гострою жалістю до бідним, страждаючим і безпомічним
Гуманізм роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”
чехов хамелеон скорочено
Гуманізм роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”