Григорій Квітка-Основ’яненко – УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII

ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII – ПОЧАТКУ XX СТ.

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII – 90-Х РР. XIX СТ.

Григорій Квітка-Основ’яненко (1778-1843)

Григорій Федорович Квітка народився 18 листопада 1778 р. у слободі Основа, що під Харковом. Походив з дворянської сім’ї, яка мала давнє козацьке коріння. Навчався у приватних учителів та в монастирській школі. Деякий час провів у монастирі як послушник. Залишивши монастир, працював на різних державних та виборних посадах. Кілька разів обирався предводителем дворян Харківського повіту, був совісним суддею, головою Харківської палати кримінального суду. Виступив ініціатором заснування Харківського інституту шляхетних панн. Виконував обов’язки директора Харківського театру, входив до складу редакції журналу “Украинский вестник”. Помер Квітка 8 серпня 1843 р., похований у Харкові.

Перші літературні спроби Квітки припали на 1816 рік. Українською мовою Квітка почав писати на початку 30-х рр., уже немолодою людиною. Свої твори частіше підписував псевдонімом Грицько Основ’яненко. Перша публікація української прози пись-менника з’явилася

на сторінках харківського альманаху “Утренняя звезда” (1834, кн. 2).

Проза Квітки-Основ’яненка була для свого часу явищем новаторським. Представників простого народу автор наділив такими рисами, як релігійність і патріархальність, розсудливість і доброчесність, щирість і безпосередність у вияві почуттів. У повісті “Маруся” письменник змалював зворушливу історію кохання, у якій розкривається душевне багатство, незіпсованість і краса почуттів простих людей. У повісті “Конотопська відьма” автор майстерно переосмислив народні демонологічні вірування. Марновірству й забобонам письменник протиставив християнську моральність та раціонально зумовлені правила людського співжиття. Яскравий гумор, добре збудована оповідь, колоритні образи персонажів – усе це визначило високі художні якості твору.

Квітка є також автором цілої низки драматургічних творів. Найбільшу популярність завоювали його п’єси “Шельменко-денщик” та “Сватання на Гончарівці”. У драматургії Квітка виступив продовжувачем традицій, започаткованих І. Котляревським.

“З Квітки був сентименталіст в повному розумінні слова. Його соціальне становище – приналежність до одної з багатих і впливових фамілій Слобожанщини,- природна його вдача, особливості його виховання,- все склалось на те, щоб виробити в ньому релігійний світогляд, консерватизм, віру в непорушність і вищу справедливість існуючого ладу, нахил до ідилізму в розумінні і художньому трактуванні життя. Загалом беручи, Квітка міг би сам бути прекрасним героєм для сентиментальної повісті.

В чому полягає сентименталізм “Марусі” та інших, у тій же манері написаних повістей Квітки? Перш за все – в їхнім сюжеті. Сюжет “Марусі”, як і “Наталки Полтавки” і всіх тогочасних оперет,- то кохання двох молодят, що зустрічають на своїм шляху різні перешкоди: то в планах і міркуваннях батьків, то в станових упередженнях, то в матеріальній нерівності”.

(Зеров М. Нове українське письменство,- К. у 1924.- С 117.)