Григір Тютюнник: твір Дивак

Народився в с. Шилівці Зіньківського району на Полтавщині. Його батька було репресовано у 1937 році. Деякий час жив у дядька на Донбасі. Закінчив Зіньківське реальне училище.

Працював робітником на харківському заводі ім. Малишева, у колгоспі, служив моряком на Далекому Сході. Навчався на філологічному факультеті Харківського університету.

Учителював на Донбасі , згодом переїхав до Києва, працював у редакціях та видавництвах. На становлення Тютюнника як письменника вплинув старший брат Григорій . Григір Тютюнник – автор збірок прози

“Завязь”, “Деревій”, “Батьківські пороги”, “Крайнебо”, “Ласочка”, “Лісова сторожка”, “Степова казка”, повістей “Климко”, “Облога”, “Вогникдалеко в степу” та інших. Лауреат Літературної премії імені Лесі Українки, Державної премії імені Т. Г. Шевченка.

Кажуть, душа кожної людини – глибокий колодязь, дивлячись у воду якого, ми намагаємось побачити своє віддзеркалення. Але іноді, коли у воді колодязя чиєїсь душі ми не помічаємо свого обличчя, не відчуваємо схожості на себе або на своє оточення, людина нами не сприймається. Вона може бути ні поганою, ні хорошою ,

і ми тавруємо її як незвичайну. І чомусь декого це ображає. “Дивак…”, – кидають інші, виразно знизуючи плечима. І все. Майже ніхто не подумає хоч трішки глибше пізнати його.

Природно, людина, яка не живее у повній мірі цього слова у звичному для інших світі, компенсує це замкненням у власному, життя в якому йде за особливими законами. Внутрішній світ є у кожного з нас. Ми приходимо до нього під час сну, коли тіло відпочиває, а душа може поринути в мрії та думки.

Саме звідти походять наші сни, бо вони – відбиток наших таємних бажань, страхів, вад.

Ми керуємось прагматичним і почуттєвим сприйняттям світу. Коли ми не знаходимо рішення або не розуміємо чогось, тоді в дію вступають почуття. У критичні, кризові моменти нами керують саме вони.

Виховання, звички, манери зникають і залишаються інстинкти і емоції, непоясненні і дещо тваринні. Ці сприйняття живуть у нас у різному відношенні. Іноді чогось більше, чогось менше. У декого повністю відсутня прагматика і приземленість.

Про таких ми кажемо “далеко від землі літає”. І знову “Дивак!”.

Гуманізм, розкриття внутрішнього світу кожної людини, її інди – -. відуальність та неповторність – ключові питання, які наголошуються письменниками часу, в який творив Григір Тютюнник. У своєму творі “Дивак” він описує хлопчика, який є незвичним для свого оточення. Малий Олесь милується природою, обожнює малювати.

Його приваблює чистота і недоторканість снігу, на якому хлопець виводить свої малюнки. Щось не так пішло – можна стерти змерзлою долонькою і почати знову. Григір Тютюнник навмисно обирає зиму як тло подій.

Бо саме взимку є холодна тиша, тиша і сніг. їх подовгу слухає вразливий Олесь, замість того, щоб жити за правилами, написаними іншими людьми, бо вони йому не підходять.

Він не розуміє, чому потрібно робити те, чого не хочеш. Напри – клад, малювати глек тоді, коли йому цього не хочеться і коли це йому не потрібно . І лише в тих випадках, коли його бажання співпадають з тим, що потрібно робити, здійснюються якісь з’єднання І оточенням.

Благородний Олесь не сприймає сувори закон буття “або ти, або тебе” і не хоче жити за ним. Замріяний, він вибачає, коли з ним поводяться несправедливо і огидно. Енергійний та експресивний однокласник Федько Тойкало вдарив його, але Олесь не став заводити бійку, лише повернувся і пішов. Але одразу вибачив і був дуже радий – теж незвична для нас реакція – коли Федько, відчувши, що зробив неправильно, ні за що вдаривши Олеся, вибачився і навіть у знак примирення дав Олесю пирога.

Дід Олеся, Прокіп, – людина з великим життєвим досвідом – намагається навчити хлопця як жити і змагатись на життя, за місце під сонцем. “Щоб було тепло, треба привозити дрова, щоб їх привозити, треба бити коней, щоб вони йшли”, – наставляє дід. Але це не влаштовує хлопчика. “Адже їм боляче”, – відповідає Олесь, підбиваючи діда, коли він б’є батогом по конячих спинах. І ввечері, вдома, дід із жалем каже матері:

-…В тебе він, Наталко. Дивак… Затопчуть його… Бо воно ж як деревце в пагоні… На підсвідомому рівні хлопчик відчуває, що його за щось зневажають і переймається через це.

Та врешті засинає, мріючи про пригоди Івасика-Телесика. Починається новий день…

Початком нового дня, примиренням із другом, добрим ставленням до нього діда Григір Тютюнник дає шанс Олесю. Все ще владнається, адже якщо хлопець народився в цьому світі, значить, він має жити в ньому, залишаючись неспотвореним життям, залишаючись собою. Таким, як він, у кіно життя обов’язково є місце, що завжди буде вільним.

Вільним для них.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...


Григір Тютюнник: твір Дивак
вовк та ягня