Горе від розуму характеристика образа Фамусов Павло Опанасович

Горе ВІД РОЗУМУ Фамусов Павло Опанасович – один із ключових героїв комедії; багатий удівець, пан, у чиєму московському будинку відбувається дія, “керуючий у казенному місці”; батько Софії, у яку закоханий раптово повернувся після трирічної відсутності Чацкий. Образи Чацкого й Ф. полярно протилежні; один странствователь, інший домосід; один піднімає словесний бунт проти дряхліло-патріархального московського миру, іншої – розчинений у цьому світі без залишку й у якімсь змісті персоніфікує його.

Найбільш патетичний з монологів

Ф. вихваляє московські вдачі, незмінні століття від століття: тут по батьку “і синові честь”, отут у кого “душ тисячки дві родових, / Той і наречений”; московських дам можна ця година відправити “командувати в Сенат”, московські дочки “так і горнуться до військовим” – “А тому, що патріотки”. Особливий захват Ф. викликають дідки, які “Посперечаються, пошумят… і розійдуться”. Це не просто “похвальне слово Москві”, але якийсь ретроспективно-утопічний образ ідеального суспільства “фамусовского” типу; точно так само – знамениті календар Ф. , запису в якому він переглядає в
1-м явл.

2-го буд. , не просто деталь його побуту, але звід правил московського миропорядка, заснованого не на справах, а на зв’язках.

Відповідно, бал у фамусовском будинку, під час якого Чацкий буде оголошений божевільним, – це маленька “модель” Москви, гості Ф. – князі Тугоуховские з 6 дочками, Хлестова, Скалозуб і інші – представляють зріз московського суспільства. Як покладено вдовому московському панові, Ф. заграє зі служницею дочки , перебуває в особливо тісних відносинах з лікаркою-удовою, що повинна не просто народити, але саме по особливому “розрахунку” Ф. И при цьому він “чернечим відомий поведеньем”. Як покладено людині “століття минулого”, він страшиться нових віянь.

Під час першої ж розмови із Чацким Ф. затикає вуха, щоб не чути сміливих мовлень. Природно, він гудить французькі моди й крамниці Кузнецького мосту .

У цьому він почасти збігається із Чацким, обличающим дух подража-нья; але в тім і різниця, що “мода” для Ф. – не ворог самобутності й самостійного російського розуму, а всього лише один із псевдонімів новизни, що він ненавидить. Різниця між книжковими й бісквітними крамницями для нього несуттєва .

Головний ворог для Ф. – ученье, тому що воно руйнує нерухомість миру – головна умова довголіття його “московської утопії”. Нездійсненна мрія: “забрати всі книги та й спалити”. І, як типового московського пана, його водять за ніс всі кому не лінь И дочка, і її коханий Молчалин, узятий Ф. у секретарі саме за боязкість і послужливість, і Софиина служниця Ліза. На сцені Ф. уперше з’являється в той самий момент, коли Софія й Молчалин, всю ніч проведшие наодинці, ще не розсталися; Ліза перекладає годинники, щоб їхнім дзенькотом потривожити спокій коханців і попередити про те, що залишатися разом уже небезпечно; спочатку Ліза, потім Софія й Молчалин присипляють пильність хазяїна, що запідозрив негарне.

А останній вихід Ф. на сцену присвячений до фінального побачення Софії з Мовчали-Ним, під час якого та переконується в низькості й користі “коханця”; картина нічного побачення дочки із секретарем валить Ф. у жах . Комізм сцени посилений тим, що Ф. немов роздвоюється між раптово, що охопила його ненавистю, до “нового” Москві, що заражена “духом” Кузнецького мосту (“Дочка! Софія Павлівна! / Не бути тобі в Москві, не жити тобі з людьми.

/ / У село, до тітки, у глухомань, у Саратов!”) і колишньою полум’яною любов’ю до “столиці, як Москва”.

Тільки що він загрожував зрадити ганебний випадок розголосу , і відразу, вявл. 15, що завершує комедію, у слізному жаху викликує: “Що будет. говорити княгиня Марья Алексевна!!!

” Думка московської княгині коштує в його ієрархії вище й значить для нього більше, ніж думка російського царя, що знаходиться в Петербурзі. Як всі центральні персонажі комедії, Ф. має своїх “двійників”. Один з них – Максим Петрович, “персонаж” історичного анекдоту, що Ф. розповідає в повчання Чацкому. (“На куртагу йому трапилося обступиться; / Упав, так так, що ледве потилиці не пришиб / / Був височайшею подарований посмішкою /

> /Упав вдругорядь – вуж навмисно” – буд. 2, явл. 2.) Це ідеальний “прообраз” Ф. А його сюжетна тінь – Молчалин, що усмоктує московські традиції, що живе за московськими правилами.

Тому розрив Ф. , упевненого, що Молчалин обдурив його довіру, з “секретарем” може виявитися тимчасовим, на що натякає фінальний монолог Чацкого.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)



Горе від розуму характеристика образа Фамусов Павло Опанасович


неслухняний язичок
Горе від розуму характеристика образа Фамусов Павло Опанасович