“Гомер української прози XX століття”
Його життя пройшло “у вічному вигнанні”: Німеччина, Польща, Канада. Та де б не був, думки були на Україні. Його увагу привертала Східна Україна , Україна, як він говорив, Скрипника та Хвильового. “Мене,- згадує письменник,- тягнуло туди багато магнітів, а головне – моє нестерпне, безупинне бажання писати”.
Улас Самчук вподовж всього життя був активним учасником літературно-мистецького життя. Почав писати з 17 літ – Починаючи з 1927 року , разом з О. Телігою О. Ольжичем, Є. Маланюком веде,роботу по відродженню української культури
Григорій Косинка, один з кращих новелістів української новітньої літератури, аналізуючи творчість Уласа Самчука, говорив про те, що в основу своїх полотен письменник клав той матеріал, який щоденно друкувався в літературній пресі. Крім того, уява митця створювала живий, правдивий образ тих бурхливих, активно романтичних років.
Це був палкий патріот України. Уболівав за її долю, хотів, щоб вона вирвалася з “солодкого” життя і збудувала свою державність. Після революції 1917 року та громадянської війни Україна нагадувала універсальну духовну й фізичну руїну.
Був свідком того, як кращих
Письменник, на той час уже автор багатьох оповідань і повістей, відчував особисту причетність до долі України, йому боліли глибокі народні рани.
Улас Самчук сповідував ідеал сильної української особистості. За світобаченням реаліст, він схилявся до романтизму, а тому його герої сильні, незламні, вони протистоять злу і можуть знайти вихід з будь-якого становища. Творча спадщина його велика, та сучасний читач, на жаль, може познайомитися тільки з окремими творами, зокрема з епопеєю “Волинь” та повістю “Мати”.
“Волинь” стане найвизначнішим здобутком письменника. Це трилогія, до якої ввійшли “Куди тече річка” , “Війна й революція” “Батько і син” .
Повість “Марія” автор закінчив у 1933 році. Це перший в українській літературі великий прозовий твір про голодомор. Книга стала монументом і пам’яті тим, котрих налигачем голодомору примушували йти до колгоспів, до соціалізму.
Вона також була першим художнім документом, що в мистецьких образах зафіксувала небачений злочин сталінізму проти українського народу.
За жанром – це повість-хроніка про жінку з іменем Божої матері. У творі розповідається про її життя від народження до останнього подиху. Вся історія її життя розділена на три періоди: “Книга про народження Марії”, “Книга днів Марії”, “Книга про хліб”.
Кожен з цих розділів, безумовно, є певним етапом у житті українського селянства.
У першій книзі письменник розповідає про сирітське життя Марії, її наймитування, кохання до Корнія і заміжнє життя з Гнатом. Власне, йдеться мова про народження жінки, особистості, людини зі своїм світосприйняттям. Марія пориває всі стосунки і з нелюбом Гнатом і починає життя спочатку з коханим Корнієм.
У “Книзі днів Марії” перед нами уже інша людина, яка знайшла себе. Нове життя починалося в складних умовах, бо Корній був бідняком. Поступово своєю працею Марія та Корній збільшили своє господарство, розширили поле, поставили хату. З цим міцніла й родина. Цей етап у житті героїв завершується революцією 1917 року.
Йшов і перемагав жорстокий рух руїни і йому не було спину, бо ніхто не міг збагнути, що близиться їх занепад.
Третя книга – це початок кінця: тотальне винищення українського селянства в 30-ті роки, витравлення з нього власника, господаря, годувальника. Насильно всіх заганяли в комуни. На колись родючих землях виросли бур’яни, під дощами гнило збіжжя. До родини прийшло лихо. Старший син Максим, який вчив батька й матір соціалізму й комунізму, виганяє їх з хати.
Молодшого сина Лавріна репресовано. Втрачалася віра в можливість людяного життя. Кульмінація твору – страшні картини голодомору в колись багатому куркульському селі.
Рід Марії розпався. У гніві Корній убиває Максима. Вмирає від голоду онука Христинка, вішається донька Надія. Корній йде геть з голодної хати у невідомість, щоб не потрапити до рук влади, щоб вмерти. Самотня Марія, яка не може підвестися з ліжка, прощається з Гнатом. її тривала агонія – страшний злочин проти людяності.
Вона вмирає без страху і відчаю, дивлячись у темряву вічної ночі. Останні хвилини її життя – це останні рядки повісті.
У повісті кілька мотивів: мотив праці, мотив любові, мотив страждання. Наскрізний мотив – це образ Божої Марії. У давньоєврейській мові ім’я Марія означає “піднесення”.
Самчук цим іменем підкреслює типовість образу, водночас цей образ є уособленням материнства, основи життя на землі, уособленням самої України.
Божа Мати – заповітний острівець у духовному житті людини. Вона ввійде в душу Марії, стане невід’ємною частиною її єства, буде там, куди не заглядає жодне людське око.
Смерть Марії сприймається як щось протиприродне, насильницьке, як наслідок голодомору й колективізації, а тому й звучить як попередження про можливість знищення України, символічним втіленням якої є сама Марія.
Та все ж не загибель пророкує У. Самчук. Він своїм твором прагне викликати протест у людській душі такому розвитку подій, бажання змінити долю працездатного народу, кинутого в безодню жорстокої голодної смерті на родючій благословенній землі.
“Гомер української прози XX століття”
казка золотий черевичок план
“Гомер української прози XX століття”