Героїзм і козацька звитяга гайдамацького руху в поемі Т. Шевченка “Гайдамаки”

Тарас Шевченко, як і більшість поетів-романтиків, захоплювався героїчними сторінками історії нашої держави. Гортаючи “Кобзаря”, часто потрапляєш на заголовки, які розкривають світогляд, думки і вподобання Шевченка: “Тарас Трясило”, “Гамалія”, “Гайдамаки”. Кожен із цих творів яскраво змальовує і роз­криває образи ватажків повстанських рухів, які боролися за визволення уярм­леного народу від жорстокості кріпосників.

Треба поглянути на Україну очима тих часів, щоб зрозуміти мотиви, які ке­рували людьми, спонукали

їх до певних дій. Роздроблена Україна, поділена між двома державами, які пригноблювали її населення, знущалися, вбивали, кату­вали і старих, і малих. Нам, сучасникам, важко збагнути: як може людина так чинити проти іншої людини, нехай навіть і нижчої за соціальним статусом?

Не залишили байдужим трагічні сторінки історії нашої держави і Тараса Шев­ченка. З великим болем у серці змалював він долю поневоленого, розп’ятого на­роду у своїй поемі “Гайдамаки”. З великою симпатією і любов’ю зображує він повсталий народ, і серед нього особливо вирізняються його мужні ватажки.

Центральне місце у творі відведено

Максиму Залізняку – людині непересічній, сміливій, завзятій. Він – улюбленець народних мас, патріот, який любить свою кра­їну, його шанують і уславлюють усі без винятку, особливо простий люд. З любов’ю і посмішкою в серці говорять про нього повстанці: “У нас одна старшина – бать­ко Максим”.

А як же інакше, коли він дійсно багатьом з них замінив батька, як рідна людина, зрозумів і розділив їхнє горе. Кобзар Волох співає про нього:

Наш отаман,

Орел сизокрилий!

Нема в його ні оселі,

Ні саду, ні ставу…

Та й навіщо вони йому, коли в серці має вищу, більшу мету – визволення на­роду з рабства.

Суворими, трагічними барвами змальовано іншого героя поеми – Івана Гонту. Складний, суперечливий образ, який спонукає замислитися над його вчин­ками.

Читаю рядки поеми, в яких зображено Гонту в Умані під час битви, і захоплююсь його сміливістю, несамовитістю і завзятістю у боротьбі з ненависним воро­гом. І в моїх очах Гонта – герой, патріот своєї Батьківщини. Але ось він убиває власних дітей, засліплений ідеєю, невблаганний. Тепер Гонта – кат, який нічим не відрізняється від поляків-кріпосників, які так само вбивали ні в чому не вин­них дітей, проте не своїх – чужих. По-різному можна дивитися на цю сумну подію в житті героя.

Але незаперечним залишається той факт, що для Івана Гонти любов до України переважила на терезах його долі. Він усе віддав заради її щасливого майбутнього, навіть власних дітей . Сумом і тугою сповнені його слова у момент поховання хлопчиків:

Сини мої, сини мої!

На ту Україну

Дивітеся: ви за неї

Й я за неї гину.

Але чи змінив би він свої дії, якщо можна було час повернути назад? Думаю, що ні.

Минули ті страшні часи, відгриміла Коліївщина. Але в пам’яті народній на­віки залишилася згадка про славних синів України, які не пошкодували власного життя заради вільної і щасливої долі її народу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...


Героїзм і козацька звитяга гайдамацького руху в поемі Т. Шевченка “Гайдамаки”
твір про прислів'я