Геноцид української нації у романі І. Багряного “Тигролови”

З великого болю Івана Багряного за Україну, за її знищуваний, тероризований народ народився у 1943 році роман “Тигролови”. Перебуваючи у БАМЛАГу, а потім утікаючи з концтабору, письменник виношував задум твору, який би найбільш максимально відтворив блукання по світу українського народу. В “Тигроловах” письменник створює образ Григорія Многогрішного, який є майже двійником Івана Багряного, носієм думок і почуттів автора.

Одна з найголовніших рис Григорія Многогрішного – його щира любов до Батьківщини – України, до свого

нещасного народу. Гіркі роздуми охоплюють Многогрішного, коли він їде до Хабаровська поїздом, що “возить дрова і лєс”: “Григорієві здавалось, що він потрапив додому. Вагон говорив усіма діалектами його – Григорієвої – мови: полтавським, херсонським, чернігівським, одеським, кубанським, харківським… Ба, тими діалектами говорив весь цей “експрес”, і то не тільки тепер, а, либонь, протягом цілої своєї історії.

Основний контингент його пасажирів – Україна, ота зірвана з місця і розкидана по всіх світах – поза геттю. І хоч цей “експрес” ходив за маршрутом “Владивосток – Москва”, але

то була своїм мовним і пісенним фольклором та й всім іншим – Україна. Екстериторіальна Україна. Україна без “стерна і вітрил”.

Тут Григорій слухає сумні сповіді обдурених владою земляків-заробітчан, і голова його паморочиться від болю і гніву: “Те, що він почав був забувати, – ціла ота трагедія його народу, – навалилось на нього всім тягарем, кидаючи серце, мов м’яч, у всі боки.

Уся! Уся його Вітчизна ось так – на колесах поза геттю, розчавлена, розшматована, знеособлена, в корості у бруді… розпачі! голодна!.. безвихідна!.. Безперспективна!..

Стискав зуби, аж-но набрякли щелепи”.

Якого болю завдає розповідь старого Мороза “про місто каторги, про пекло новітніх канальських робіт, вигачуване костями українськими”, – про Комсомольськ, про безліч затероризованого, на повільну смерть приреченого люду, а надто про силу-силенну “своїх людей” – земляків з далекої України, про голод і цингу, про надлюдські терпіння і труд каторжний, а надто взимку, при 50градусному морозі, напівголих, напівбосих людей, чесних трударів – полтавських та катеринославських, та херсонських “куркулів”, “державних злодіїв”, суджених “за колоски”, тих, кого бачив Многогрішний у череві поїзда-дракона.

У заціпенінні припадає оком Григорій до барака, де охоронник обливає брудною лайкою дівчат-невільниць, які пиляють дрова і співають журливими голосами українську пісню, ніби скаржаться холодному сибірському небу. А ті вродливі, але стомлені, змарнілі дівчата, яких побачив герой у ресторані – “дочки розкуркулених батьків, розкиданих по сибірах! Це ж вони, втікаючи, рятуються!

Рятуються від холоду і голоду. Від безправ’я і смерті, – рятують життя ціною краси і молодості, ціною честі і материнського щастя…”

А скільки ще людей гине в Україні, страждає і мучиться!

В уста свого героя вклав Іван Багряний палкий протест проти геноциду української нації, проти будь-якої жорстокості, від якої може постраждати людина.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Геноцид української нації у романі І. Багряного “Тигролови”


життя є точкою
Геноцид української нації у романі І. Багряного “Тигролови”