Гаї шумлять

Я вийшов аж за околицю, де ростуть пишні зелені гаї. Зупинився і слухаю, як шумлять їхні крони. Десь високо в небі пливуть білі хмаринки, і я замилувався тим, як вони повільно й велично пропливають по небу.

Я милуюся, разом із тим дивуюся, чому це раптом мені так стає весело. Враз десь здалеку почувся дзвін. Зупинився – прислухаюся до цих звуків.

А мої думки линуть над нивами, що нагадують приливи, і я ніби купаюсь, мов ластівка. Я простую далі й далі, зворушений побаченим. Здається, що я когось несподіваного очікую, простую далі, наспівуючи якусь пісеньку.

Я наспівую не сам, а разом із шепотом трав, які голублять усе довкола. Он вдалині замріявся невеличкий гай над річкою, а ген далі видно неба край – чисте золото.

Не просто золото, а нагадує покотило – таке кругле. А річка прямо переді мною горить-тремтить. І це можна передати лише музикою.




Гаї шумлять


життя є точкою
Гаї шумлять