ФРАНКО ІВАН
ФРАНКО ІВАН (27.08.1856, с. Нагуєвичі, тепер Львівської обл. – 28.05.1916, м. Львів) – пост, прозаїк, драматург, перекладач, багатогранний вчений, громадсько-політичний діяч.
Народився в родині коваля. Навчався в Дрогобицькій гімназії, Львівському (філософський факультет), Чернівецькому та Віденському університетах (в останньому 1893 р. захистив дисертацію). Брав участь у роботі студентського “Академічного гуртка” “Друг”. Тричі ув’язнювався австрійською владою за небажаний для неї напрям громадсько-політичної діяльності. У 1887 –
Почав творчість у гімназійні роки оригінальними поезіями й перекладами, “увійшов на літературне поле молодим і невиробленим”, дебютувавши у “Друзі” сонетом “Народна пісня” (1874). Підсумок своєї творчості перших 20 років І. Франко визначив так: “Двадцять літ життя і праці – може, не так пильної, не так свідомої і суспільної, як би треба було, та все-таки, смію сказати, продиктованої щирим бажанням загального добра і поступу, щирою любов’ю до рідного народу і рідного краю”.
І. Франко – митець титанічної праці. Видані 50 томів є лише половиною творчого доробку. Але й при цьому вражають незвичайні здобутки: 7 томів оригінальної поезії, 6 – перекладної, 9 томів оригінальної прози, 2 томи драматичних творів. Ще більше вражають масштаби інтересів, творчих шукань, ідейно-естетичних відкриттів: в обсязі його творчої обсервації – народ, характер і доля різних поколінь, верств, літературних традицій України, а водночас – історія і доля людства, переклади творчості найвидатніших митців світової літератури. Крім української, писав також польською, німецькою, іншими мовами.
За характером обдарування І. Франко належить до типу митців – реформаторів. Основа його філософсько-естетичних та етичних поглядів – майже тисячолітня духовно-культурна спадщина українського народу з часів Київської Русі, Гетьманщини до І. Котляревського, Т. Шевченка, М. Драгоманова. Він глибоко володів секретами еллінської й середньовічної культури, художніх систем Реформації, Відродження й Просвітительства, сентименталізму й романтизму. Найвищими авторитетами для нього були Дайте, В. Шекспір, Й. В. Гете, Ф. Шиллер, Т. Шевченко. Хоча І. Франко дотримувався переважно засад класичного реалізму, але ніхто й ніщо, жодна з естетичних традицій, жоден зі стилів, власне, ніщо й ніхто не були для нього істиною в останній інстанції. З одного боку, він відстоював традиції, синтез національного й зарубіжного естетичного досвіду, а з другого – право бути “вічним революціонером” і в царині духа та художніх систем.
І. Франко логічно й закономірно став теоретиком і практиком “новітнюю”, або, як він називав, “наукового”, реалізму, що став прологом літературно-творчої системи XX ст., еволюціонував від натуралізму в дусі Золя до неоромантизму. Етапною на цьому шляху стала вже збірка “З вершин і низин” (1887, 1893). Саме в ній генеруючим постає образ “вічного революціонера” з поезії “Гімн”, покладеної на музику М. Лисенком. Це вічний дух свободи і справедливості, фаустівського шукання сенсу буття; бо він – Україна, яку розпинають на голгофі рабства, але вона не вмерла і буде жити, оскільки є часткою цілісного світу, незнищенним космосом, оплотом нескореності і свободи; бо той дух – прообраз українця, що еволюціонує з Ярослава Мудрого, Данила Галицького і Митуси (володаря і митця), Б. Хмельницького, Г. Сковороди і Т. Шевченка, щоб виявити безсмертя суверенної особистості, безмежної мудрості і мужності людини. Саме найвищий гуманістичний ідеал допомагає йому в новаторських художніх формах виразити безмежну сутність тогочасного світу, дійсності України у циклах “Веснянки”, “Осінні думи”, “Україна” та ін., у “Галицьких образках”, “Жидівських мелодіях” та легендах (“Смерть Каїна”, “Цар і аскет”).
Відбиття голосів віків і поколінь, багатство проблематики, картин, образів, настроїв, поетики були ідеальним виразом універсалізму мислення, почуттів, естетичних форм, започатковані ще мистецтвом Київської Русі та бароко.
Поезія і влада, особистість – нація – вселюдство, природа й людина, тимчасове і вічне, характер і доля народу – ці проблеми порушуються в наступних збірках. Але бачення їх щоразу глибше, багатше, новочасніше. “Зів’яле листя” (1896), “Мій Ізмарагд” (1898), “Із днів журби” (1890), “Semper tiro” (1906), “Давнє й нове” (1911), “Вірші на громадські теми” (1913), “Із літ моєї молодості” (1914) – це сплески найвищих емоцій і найглибших роздумів, рідкісний синтез емоціо і раціо, інтимного й громадянського, радості й болю, віри й відчаю, любові й страждання людини, що прагне глибин самоусвідомлення. Вражали простота й народність поезій і водночас філософічність та психологізм, які спонукали зазирати не тільки у власну душу, а й за межі видимого, до глибин космічного буття. А звідси й багатство форм: од прозорої побудовою пісні до ажурної конструкції сонета, від сповіді до самовираження, багатомірності, стрілецького патріотичного ліризму. Вершиною його творчості стали психологічно-філософські поетичні драми “Іван Вишенський” та “Мойсей”, у яких поєдналися поема – притча, епічна драма – пророцтво й заповіт. Тут знайшло гармонійне завершення злиття творчого провидіння “Я” й духовно-історичних устремлінь народу, аналізу дійсності і відчуття таємниць буття, що досягається тільки геніями і виявляє божественно-магічну природу та силу Слова.
Соціальні, національні, духовні проблеми та пошуки адекватних форм вираження, притаманні європейському мистецтву, відбивають і властивості прози І. Франка. Письменник зізнавався, що ще 1865 р. почав “списувати казки” з уст школярів. “В рр. 1875 і 1876 надрукував в… часописі (“Друг”) першу свою… повість “Петрії і Довбущуки”, писану під живим впливом не стільки традиційних народних, скільки Е. А. Гофмана і Е. Сю” (“Автобіографія” для О. Огоновського). Далі були “ескізи й новели” (“Галицькі образки”), написані під враженням творів Л. Толстого, І. Тургенєва, Е. Золя, щоправда, про “життя галицького народу у всіх його верствах і проявах”. Це гострі, часом катастрофічні потрясіння в бутті і психіці людей, зумовлені деформацією старих (патріархальних) норм спілкування та утвердженім буржуазних. Тому 1877 р. розпочинається цикл творів “під загальним заголовком “Борислав”, у тому числі на нову для української літератури тематику – про розклад села й формування промислового робітництва (“Boa constrictor”, “Борислав сміється”), А водночас цикли, повісті й романи з життя селянства, інтелігенції: “Ліси і пасовиська”, “Патріотичні пориви”, “Лель і Полель”, “Основи суспільності” (1894 -1895), “Для домашнього огнища” (1897), “Перехресні стежки” (1900) та з історичного минулого в прикладі до сучасного “Захар Беркут” (1883). Під впливом загальноєвропейських настроїв І. Франко виявляє симпатії до соціалістичного (робітничого) руху, але виявляє своє розуміння соціалізму і комунізму (зафіксоване в статті 1903 р. “Що таке поступ”), зокрема в ставленні до національної проблеми (яку нігілістично тлумачили ідеологи “світових революцій” та “інтернаціональної єдності”) та до авторитаризму, культівства осіб і партій, які проявлялися і в європейській практиці, але найпишніше розквітли на троні Росії.
Широкий резонанс не лише серед українського, а й серед інших народів мали твори І. Франка й тому, що були написані польською (“Маніпулянтка”, “Панталаха”, “Лель і Полель”, “Історія кожуха”) чи німецькою (“Свинська конституція”, “Острий-преострий староста”, “Історія однієї конфіскати”) мовами. Та вирішальним фактором міжнародної популярності було новаторство прози як проблематикою (інтимними, побутовими, соціальними, національними, духовними, морально-етичними, філософськими конфліктами), так і жанрами, формами, поетикою. І. Франко синтезував досвід романтиків і реалістів Сходу і Заходу, керуючись принципом: старий реалізм більше описував дійсність, “новітній” ставить за мету аналізувати життя, виявляти причину й наслідки добра чи зла та формувати людей, здатних боротися за ідеали добра, справедливості, а тому спирається і на талант, інтуїцію, підсвідоме, і на відкриття науки, вселюдський досвід. Од часу боротьби з монголо-татарською навалою (“Захар Беркут”) до початку XX ст. – такий діапазон творчої сугестії письменника, в якій особливу роль відіграють як художні категорії простір і час, побачено еволюцію народу і на рівні мас, видатних історичних осіб та подій, і на рівні психіки, характеру окремої особистості, її індивідуальності, суверенності (якість людей нової епохи) та національної характеристики (старий реалізм зосереджувався на “масах”, колективах).
Новаторськими стали й драматичні твори І. Франка: комедії “Рябіша” (1886), “Майстер Чирняк” (1894), “Учитель” (1896), драми “Украдене щастя” (1894), “Сон князя Святослава” і “Кам’яна душа” (1895), “Будка ч. 27”, етюд для дітей “Суд святого Николая” (1895). Написані для народного театру, вони, як і п’єси Г. Ібсена, Г. Гауптмана, Р. Роллана, українських митців “театру корифеїв”, стали життєдайною школою самопізнання й виховання людини та нації.
Не менш вагома роль І. Франка як фольклориста, літературного критика, історика й теоретика мистецтва, перекладача, публіциста. За свідченням письменника, ще в шкільні роки він зібрав більш як 800 народних пісень. Пізніше збирав і аналізував український фольклор у системі загальнослов’янських і світових контактів, що допомогло йому у відкритті не тільки суті народності письменників, як-от Т. Шевченка, а й праджерел та суті української художньої системи, які І. Франко відносив до язичницької доби Київської Русі. Праця “Студії над українськими народними піснями” (надрукована в “Записках Наукового товариства ім. Шевченка”, видана окремою книжкою 1913 р.) і досі залишається настільною книгою для українських фольклористів.
Етапними стали й естетико – теоретичні та історико-літературознавчі праці І. Франка. В студіях “Руський театр у Галичині” (“Зоря”, 1885), “Приповідки галицько-руського народу” (у 5 томах), “Пам’ятки української мови й літератури”, “Задачі і метод історії літератури” (“Руська школа”, 1891), “Етнологія і історія літератури” (1898), “Южнорусская литература” (1904), “Теорія і розвій літератури” (1909), “Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 року” (1910), “Дещо про штуку перекладання” (1912) автор дає свою концепцію творчого процесу (на засадах естетико-соціологічних критеріїв та з урахуванням тогочасних європейських методів дослідження), періодизацію історії української словесності (як синтезу фольклору й писемної літератури з часу Київської Русі, на грунті історико-порівняльного методу та на багатому зарубіжному матеріалі). Вершинами і на сьогодні є теоретичні студії та висновки І. Франка щодо факторів, специфіки творчого процесу (“Із секретів поетичної творчості”), еволюції творчих методів діалектики національного й загальнолюдського, природи народності в літературі (“Інтернаціоналізм і націоналізм в сучасних європейських літературах”) тощо. Вагомість праць та відкрить І. Франка зумовлена і талантом, і методом: він використовує досягнення історії, політології (“Що таке поступ”, 1903), психології, логіки, природничих наук, веде полеміку з найновішими концепціями поступу та людини (фрейдизм, ніцшеанство, декадентство).
Енциклопедизм І. Франка знайшов відображення і в сфері перекладу. В його творчій спадщині – переклади й переспіви з Гомера, Сапфо і Софокла, Горація і Овідія, індійської “Махабхарати” та арабської поезії, старогерманські, старонорвезькі та ісландські балади, іспанські романси, португальські, китайські, італійські й багатьох слов’янських народів пісні, твори Дайте, Шекспіра, Бернса, Шеллі, Рейне, Гюго, Гете, Лессінга, Міцкевича, Пушкіна, Лермонтова; це й сприяло тому, що Франко став “учителем української нації” (Д. Павличко).
Твори І. Франка виходили більш як 400 виданнями. Вони перекладалися десятками мов зарубіжних країн. Мовами багатьох народів вийшли також дослідження творчості І. Франка.
Про глибинні джерела, спонуки, масштаби творчості чи не найкраще сказав сам Р Франко: “Як син українського селянина, вигадуваний чорним селянським хлібом, працею твердих селянських рук, почуваю обов’язок панщиною всього життя відробити ті шеляги, які видала селянська рука на те, щоб я міг видряпатись на висоту, де видно світло, де пахне воля, де яснують вселюдські ідеали”. Віра в силу, право, красу людини та нації й зумовила віру в щасливу історичну долю народу.
Як і народ, І. Франко є людиною трагічної долі, як і він, належить до верховіть вселюдського генія.
Літ.: Дей О. Іван Франко і народна творчість. К., 1955; Журавська І. Ю. Іван Франко і зарубіжні літератури. К., 1961; Дорошенко І. Іван Франко – літературний критик. Л., 1966; Іван Франко – майстер слова і дослідник літератури. К., 1981; Спогади про Івана Франка. К., 1981; Гундорова Т. І. Інтелігенція і народ в повістях Івана Франка 80-х років. К., 1985; Іван Франко і світова культура: Матеріали Міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО: У 2 кн. К., 1990. Кн. 1- 2; Зеров М. Франко-поет // Твори: У 2т. К., 1991. Т. 1; Филипович П. Шляхи Франкової поезії // Літературно-критичні статті. К., 1991; Забужко О. С. Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період. К., 1992; Кононенко П. П. Українська література: проблеми розвитку. К., 1994.
П. Кононенко
ФРАНКО ІВАН
чи можна пробачити зраду твір до зно
Related posts:
- “Золотий міст між народами” (Іван Франко) – Іван Франко Підручник Українська література 10 клас “Золотий міст між народами” (Іван Франко) “Передмова” Івана Франка до збірки “Мій Ізмарагд” (1895) є ключем до розуміння її ідейно-естетичної концепції. Побудовано “Передмову” за діалогічним принципом: розмова адресанта з адресатом,...
- Іван Франко “Фарбований лис” – Дитинство письменника Любов до казки Іван Франко виніс ще з раннього дитинства. Мов зачарований, слухав малий Івась цікаві казки про тварин, які розповідала йому мама. Згодом багато казок доводилося йому чути від сільських оповідачів – дідусів та...
- “Живі, грізні, огромнії сонети” (Іван Франко) – Іван Франко Підручник Українська література 10 клас “Живі, грізні, огромнії сонети” (Іван Франко) Перу Франка належать цикли “Вольні сонети”, “Тюремні сонети” – нове естетичне явище у тогочасній українській та європейській ліриці. До Франка поети висвітлювали переважно інтимну...
- Іван Франко – трибун народний. Життя та доля письменника Франка І. І. Франко – легендарний Каменяр. ІІ. І. Франко – син сільського коваля. 1. “Правдива іскра Прометея злетіла з батькового ковадла…” 2. “Пісня і праця” – великі дві сили. 3. Тяжка доля поета. 4. І....
- Іван Франко – майстер художнього слова У літературному русі другої половини XІX століття Іван Франко – найвидатніший діяч. Його “поетична творчість вражає глибиною і багатством ідей, Широким колом тем і сюжетів, великою різноманітністю форм”. Своє палке слово Каменяр спрямовував на захист...
- ІВАН ФРАНКО 10 клас ЛІТЕРАТУРА НАПРИКІНЦІ XVIII – НА ПОЧАТКУ XIX ст. ІВАН ФРАНКО (1856-1916) Народився в с. Нагуєвичах, що на Львівщині, у родині коваля, помер у м. Львові. Письменник, літературознавець, перекладач. Найвідоміші твори: поетичні збірки “З...
- І. Франко – це розум і серце нашого народу І. Франко – це розум і серце нашого народу І. Іван Франко посів визначне місце у літературі другої половини XІX століття. ІІ. Творчий шлях письменника. ІІІ. Формування світогляду поета і літератора. ІV. Франко включається до...
- Поривання до волі в поемі “Мойсей” – ІІ варіант ІВАН ФРАНКО 10 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ІІ варіант Поема “Мойсей” – один з найкращих творів І. Я. Франка. За жанром – це філософська поема. Вона була написана у 1905 році, на початку революції в Росії....
- “Лиш боротись – значить жить” (Іван Франко) – Іван Франко Підручник Українська література 10 клас Все, що мав у житті, він віддав Для одної ідеї, І горів, і яснів, і страждав, І трудився для неї. (Іван Франко) Іван Франко – найвидатніший світоч гуманізму, свободи і...
- “Основне “прокляте питання”: хто винен всьому тому?” (Іван Франко) – Іван Франко Підручник Українська література 10 клас “Основне “прокляте питання”: хто винен всьому тому?” (Іван Франко) “Драма – моя давня пристрасть”,- зізнавався Іван Франко. У його доробку є п’єси психологічного і суспільного характеру (“Кам’яна душа”, “Послідній крейцер”,...
- Роздуми І. Франка про правду життя (за віршами “Не високо мудруй”, “Строфи”) – ІВАН ФРАНКО ІВАН ФРАНКО Роздуми І. Франка про правду життя (за віршами “Не високо мудруй”, “Строфи”) І. Я. Франко завжди намагався усвідомити складні явища життя. У своїх творах він торкається глибин людської душі, прагне з’ясувати багато моральних...
- “Правдива іскра Прометея” (Іван Франко) – Іван Франко Підручник Українська література 10 клас “Правдива іскра Прометея” (Іван Франко) У складній картині розвитку лірики другої половини ХІХ – початку ХХ століть Іван Франко посідає одне із найвагоміших місць в українській та європейській поезії. Поет...
- Іван Франко – УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII – ПОЧАТКУ XX СТ. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII – 90-Х РР. XIX СТ. Іван Франко (1856-1916) Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 р. в с Нагуєвичі на Львівщині в родині коваля....
- Поривання до волі в поемі “Мойсей” – І варіант ІВАН ФРАНКО 10 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І варіант Поема І. Я. Франка “Мойсей” – це глибокий філософський твір про взаємини вождя і народу у поступі до кращої долі. Час написання – 1905 рік. У Росії...
- Проза – Іван Якович Франко Іван Якович Франко (1856-1916 pp.) Проза Важливою гранню творчості І. Франка стала і його проза, у якій письменник уже на початку літературної діяльності задумав створити широку, всеохоплюючу художню панораму життя галицького суспільства свого часу. Гуманістично-просвітительський...
- “Нам пора для України жить!” (Іван Франко) – Іван Франко Підручник Українська література 10 клас “Нам пора для України жить!” (Іван Франко) У збірці “З вершин і низин” особливим пафосом вирізняється цикл “Україна”, що складається з громадянської лірики. До циклу увійшли й такі патріотичні твори,...
- Значення творчості – Іван Якович Франко Іван Якович Франко (1856-1916 pp.) Значення творчості Серед культурно-громадських і політичних діячів слов’янства останньої чверті XIX століття одне з найпочесніших місць належить І. Я. Франкові. Значення його творчості в розвиткові громадської думки виходить далеко за...
- БЕСІДА-РОЗПОВІДЬ ПРО ІВАНА ФРАНКА. ОПРАЦЮВАННЯ ТЕКСТУ “ІВАН ЯКОВИЧ ФРАНКО” ТА УРИВКА КАЗКИ І. ФРАНКА “ЛИСИЧКА І РАК” Мета: розказати учням про Івана Франка; розвивати техніку читання дітей; виховувати повагу до інших людей. Хід уроку I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ ІІ. ПОВТОРЕННЯ ТА ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ 1. Мовленнєва розминка 1) Робота над скоромовкою. Радо грати...
- Відображення прагнень народу до національної самостійності, до волі в поемі “Мойсей” ІВАН ФРАНКО 10 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ Люди, люди! Я ваш брат, Я для вас рад жити, Серця свого кров ‘ю рад Ваше горе змити. І. Франко Поема “Мойсей” – один з найкращих творів І. Я....
- “Іван Франко – трибун народний”. Життя та доля письменника І. Франка Іван Франко – визначний письменник, великий Каменяр, творчість якого становить цілу епоху в розвитку національної культури XIX-XX століття. Народився І. Франко у 1856 році в родині сільського коваля. Вогонь кузні свого батька він зберіг на...
- “Хто смів сказать, що не богиня ти?” (Іван Франко) – Іван Франко Підручник Українська література 10 клас Справжнім шедевром є сонет “Сікстинська Мадонна” (1881), викликаний роздумами Франка над однойменною картиною Рафаеля “Сікстинська Мадонна” (1516), на якій поєднано божественне й земне начала, лик Богородиці з образом босоногої жінки....
- Співзвучність поезії І. Франка з народнопісенною творчістю ІВАН ФРАНКО 10 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ У моїй кімнаті лунає щира і задушевна, глибока і лірична і хвилююча пісня: Ох, тії очі темніші ночі, Хто в них задивиться, й сонця не хоче! І я вже...
- “Я син народу, що вгору йде” (Іван Франко) – Іван Франко Підручник Українська література 10 клас “Я син народу, що вгору йде” (Іван Франко) У збірці “Мій Ізмарагд” Франко порушує актуальні питання тогочасного життя, поєднавши їх із особистісно-інтимними переживаннями ліричного героя, що по-особливому увиразнює художнє висловлення,...
- Франко Іван Якович – український письменник, учений Франко Іван Якович – український письменник, мислитель, учений. Спершу перебував під впливом марксизму, особливо економічного вчення Маркса. Проте згодом критикував його істотні положення. Не поділяв марксистських поглядів щодо рушійних сил суспільного прогресу, засобів перебудови суспільства...
- Драматургія – Іван Якович Франко Іван Якович Франко (1856-1916 pp.) Драматургія Цікавою сторінкою творчості І. Франка є драматургія, у якій він знову ж таки розкриває життя різних верств українського суспільства: селян, ремісників, народної інтелігенції. Найбільший інтерес викликає соціально-психологічна драма “Украдене...
- Фольклорні мотиви в поезії І. Франка – І варіант ІВАН ФРАНКО 10 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І варіант В пісні те лиш живе, Що життя дало. І. Франко Травневий тихий вечір у моєму селі. Спалахнули ясні зорі, серед них гордо пишається золотий місяць. Повітря чисте,...
- Іван Франко – великий майстер художнього слова В історії української літератури є багато по-справжньому великих імен. Хтось із письменників прославився чудовими віршами, у когось була незвичайна біографія, комусь випало стати засновником або жанру, або цілого напрямку… Про Івана Франка можна говорити і...
- Проблема вождя і народу в поемі “Мойсей” ІВАН ФРАНКО 10 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ Біблійна основа поеми Франка дала можливість поетові прив’язати питання конкретного історичного часу й особисті думки та сумніви до вічних образів. Святе Письмо є основою творів багатьох митців, і це...
- Характеристика образу Івана Вишенського (поема І. Франка “Іван Вишенський”) Т. ШЕВЧЕНКО, І. ФРАНКО, ЛЕСЯ УКРАЇНКА 8 КЛАС СВІТ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ Т. ШЕВЧЕНКО, І. ФРАНКО, ЛЕСЯ УКРАЇНКА Характеристика образу Івана Вишенського (поема І. Франка “Іван Вишенський”) Ставлення до реального Івана Вишенського з боку літературознавців та істориків суперечливе. Бібліографу і літературознавцю Володимиру...
- Така наука, що збагне й курка (за оповіданням Грицева шкільна наука) – ІВАН ФРАНКО ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ “Така наука, що збагне й курка” (за оповіданням “Грицева шкільна наука”) Всі ми йдемо до школи, щоб отримати знання, які допоможуть нам у житті. Саме з цією метою відправляється до школи...