Етимологія (грецьк. etymologia, від etymon – справжнє значення слова і logos – слово, вчення) – встановлення походження слова; науково-дослідна процедура розкриття походження й історії розвитку звукової форми та значення слова чи морфеми, а також результат цієї процедури; розділ історичного мовознавства, предметом вивчення якого є лексика з метою виявлення первісної будови та давніх значень слів однієї мови або групи (сім’ї) мов. Систематизовані результати Е. подаються в етимологічних словниках. Так, у другому томі “Етимологічного, словника
української мови” (1985) слово “жанр” розглядається як запозичення з французької мови; фр. genre – “рід, вид, жанр, стиль” походить від лат. genus – “рід”, плем’я”. Оскільки в Е. вивчається походження слів у їх зв’язку з позамовною дійсністю, суспільно-культурною діяльністю людини, простежується співвідношення споконвічного та запозиченого в лексиці певної мови, то етимологічні відомості використовуються при дослідженні історії культури, проблем етногенезу. Крім наукової, існує також народна Е., яка грунтується на зближенні та переосмисленні слів за їх. зовнішньою подібністю і властива народній
мові (діалектам). Явище, близьке до народної Е., може використовуватися в мові ‘ художньої літератури, в усній народній творчості. Наприклад, в основі топонімічних та Гідронімічних легенд, як правило, лежить саме народна Е., зокрема, у легенді про місто Гайсин розповідається про те, що мати, розшукуючи загиблого сина, ‘ не раз гукала “Гей, сину!”. Звідси, як стверджується в легенді, і походить назва поселення Гейсин, яка з часом перетворилася у Гайсин. Особливе значення для усвідомлення своєрідності поетичних образів має вчення О. Потебні про “внутрішню форму”, в основі якої закладено принцип Е.
