ЕТЕЛЬ ЛЇЛІАН ВОЙНИЧ

ЕТЕЛЬ ЛЇЛІАН ВОЙНИЧ

(1864-1960)

Етель Ліліан Войнич (справжнє ім’я Лілі Буль) народилася в Ірландії, в містечку Корк, де батько викладав в коледжі математику. Проте батько помер, коли дівчинці ще не виповнилося й року, і тоді мати переїхала до Лондона, де також почала викладати математику. Однак заробити на гарну освіту для дітей не змогла. Обдарована дівчинка, Лілі не мала можливості систематично навчатися музики. Найголовнішим джерелом знань і пристрастю в її житті були книжки. Отримавши від далеких родичів невеличкий спадок, вона їде

до Берліна, де й закінчує вищу музичну школу.

Саме в цей час Лілі Буль починає активно цікавитися соціальними проблемами. Особливо її увагу привертають дві країни – Італія і Росія, де зароджувався революційний рух і молоді люди, виховані та освічені, ставали “нігілістами” (ті, хто ні в що не вірить), виступаючи проти царату й монархії. Про російських революціонерів вона дізналася, спочатку прочитавши книжку С. М. Степняка-Кравчинського “Підпільна Росія”, а згодом познайомившись і з автором, котрий на той час, переховуючись від переслідувань, мешкав у Лондоні. Він і його дружина навчили Етель Буль, що твердо

вирішила відвідати Росію, російської мови. І коли навесні 1887 р. дівчина здійснила свій намір, їй дали супровідні листи до знайомих Степняка-Кравчинського. Так, тільки-но прибувши до Петербурга, молоденька англійка відразу ж опинилась у революційному середовищі. Однак цим середовищем її російські знайомства не обмежилися. Перебуваючи в Петербурзі, вона бачила і життя вищого світу, і робітників, а подорожуючи по Волзі, познайомилася і з життям селянства.

Повернувшись до Лондона, вона, за порадою Степняка-Кравчинського, але, напевно, й за покликом душі, розпочинає писати. З 1889 до 1895 р. вона працювала над своєю першою книжкою. Тоді й народився “Овід”.

У той же час вона продовжує співпрацювати з Кравчинським, перекладає англійською мовою твори російських письменників. Тоді ж Етель Буль і знайомиться з польським революціонером, що втік із Сибіру, Михайлом Войничем, котрий став її чоловіком. Разом вони збирали, друкували й переправляли через кордон вільну російську пресу. Саме з таким завданням у 1895 р. Етель Ліліан Войнич опинилася у Львові, де познайомилась і потоваришувала з Іваном Франком і Михайлом Павликом. Вона спеціально вивчила українську мову, аби мати змогу читати в оригіналі вірші Шевченка.

Повернувшись до Лондона, Войнич повністю занурюється в атмосферу диспутів та дискусій з приводу методів і засобів боротьби за народну волю, які безперервно точилися в її слов’янському оточенні. Жертва, герой, романтика, подвиг – саме ці поняття домінують і в романі, над яким вона тоді працювала і якому судилося стати улюбленою юнацькою лектурою наступного сторіччя в багатьох країнах світу.

У романі “Овід” йдеться про боротьбу за національне визволення Італії від австрійського панування, під яким вона опинилася внаслідок своєї роздрібненості після падіння Наполеона. Саме за об’єднання країни, за визволення її і борються юнаки, члени підпільної організації “Молода Італія”, заснованої італійським героєм Джузеппе Мадзіні.

Герої роману Артур і Джемма є членами “Молодої Італії”. Письменниця зображає романтику боротьби, показує, як формується і гартується революціонер Овід з романтичного, тендітного, натхненного великою ідеєю юнака Артура. Створений Войнич образ Овода, типово романтичного героя, став для багатьох молодих людей наступних поколінь взірцем мужності, чесності, шляхетності.

Великого значення в цьому романтичному творі набуває релігійна тема. Артур – незаконний син кардинала Монтанеллі. З одного боку, письменниця розкриває лицемірство офіційної церкви та її законів, з другого, створюючи таку колізію, за якої кардинал з великим болем і стражданням (недарма ж він і сам помирає невдовзі після загибелі Овода) погоджується на страту рідного сина, автор піднімає образ свого героя – революціонера до рівня Ісуса Христа, розіп’ятого за гріхи людські.

Через багато років Етель Ліліан Войнич знову повернулася до образу Овода в романах “Перервана дружба” (1910) та “Зніми своє взуття”, проте такого успіху, як перший роман, її наступні твори не мали.

У 1911 р. до 50-річчя від дня смерті Т. Шевченка письменниця випустила переклади шести його віршів, супровівши видання коротким нарисом життя і творчості великого Кобзаря. Вона дуже високо оцінила лірику Шевченка, назвавши її безсмертною., порівнювала нашого великого земляка з Робертом Бернсом. Переклад Шевченкового “Заповіту”, зроблений Войнич, і на сьогодні лишається кращим серед англомовних.

В Україні перший переклад “Овода” було здійснено у 1928 р. (“Гедзь”), відтоді він виходив багато разів величезними тиражами.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

ЕТЕЛЬ ЛЇЛІАН ВОЙНИЧ


власне висловлення мудрість
ЕТЕЛЬ ЛЇЛІАН ВОЙНИЧ