Епістола

Епістола (грецьк. epistole – лист), або Епістолярна література – різножанрові твори художньої літератури, в яких використовується форма листа чи послання, узалежнена законами художньої умовності. Свого розквіту Е. сягнула в добу Просвітництва: з’явилися відкриті листи-памфлети, листи-новели, листи-визнання. У цьому жанрі написані також “Юлія, або Нова Елоїза” Ж.-Ж. Руссо, “Мандри Хамфрі Клінкера” Дж. Смоллета, “Страждання молодого Вертера” Й.-В. Гете, “Бідні люди” Ф. Достоевського. Жанр листа використовувався в малій

прозі, психологічному та соціальному романі. В українській літературі письменники також зверталися до епістолярної форми, що спостерігається й у повістях Т. Шевченка “Музикант” і “Художник”, і в романі у листах П. Загребельного “Намилена трава” тощо. Подеколи Е. вживається і як ліричний жанр. Таким, зокрема, сприймається триптих П. Тичини “Листи до поета”, де імітуються міркування трьох адресанток з приводу поезії та її призначення. Зверталися до цього жанру й інші поети (М. Рильський, Є. Маланюк, Наталя Лівицька-Холодна та ін.), подеколи витворюючи цілі цикли (Р. Бабовал “Листи до коханок”). Е. як
окремий жанр відмінна від епістолографії, власне, “літератури листів”, в основі якої зберігається форма листування незалежно від функціонального призначення твору (“Листи до Луцилія” Сенеки, послання Івана Вишенського, “Вибрані місця з листування з друзями” М. Гоголя і т. п.).




Епістола
ребуси з зарубіжної літератури