Емфаза

Related posts:

1. Іпостасе Іпостасе (грецьк. hypostasis – дотримування, ущільнення, заміна) – заміна однієї стопи іншою у квантитативному та силабо-тонічному віршуванні, в якому місце наголосу – стале. Термін введений В. Брюсовим (“Основи віршування”). І. притаманна античному віршуванню, коли два...
2. Ізоколон Ізоколон (від грецьк. isos – рівний та kolon – частина речення, складник періоду) – стилістична фігура, кількаразове повторення на невеликому відтинку віршової площі одних і тих самих слів чи словосполучень (колонів) задля витворення синтаксичного паралелізму...
3. Багатосполучниковість Багатосполучниковість, або Полісиндетон (грецьк. poly – багато і syndeton – зв’язане) – одна з фігур поетичного мовлення, виповнена повторюваними однаковими сполучниками задля посилення ліричної виразності чи медитативності. Цікавим прикладом Б. сприймається сонет Б.-І. Антонича “І”,...
4. Ізосинтаксизм Ізосинтаксизм (грецьк. isos – рівний та syntaxis – складання) – суміжне розташування віршових рядків, побудоване за принципом синтагматичного членування аналогічних синтаксичних одиниць поетичного мовлення, вживається у вигляді різних стилістичних прийомів (анафора, епіфора, ізоколон І т....
5. Асиндетон Асиндетон (грецьк. asyndeton – безсполучниковість) – будова переважно поетичного мовлення, з якого усунені сполучники задля увиразнення та стислості виразу. Прикладів цього стилістичного прийому в українській ліриці достатньо: “Зимовий вечір. Тиша. Ми” (П. Тичина); “Зима. На...
6. Евритмія Евритмія (грецьк. eurhythmia – ритмічність, милозвучність) – гармонійна плавність ритмічної організації поетичного мовлення, породжена як вимогами віршової фоніки, так і евфонічними принципами української мови. У віршуванні вживається на противагу аритмії (див.: , ): “Неначе ляля...
7. Стилістична фігура Стилістична фігура (лат. stilus – грифель для писання та figura – образ, зовнішній вигляд) – незвичні синтаксичні звороти, що порушують мовні норми, вживаються задля оздоби мовлення. С. ф. досить поширені в поезії, покликані не лише...
8. Метафора Метафора (грецьк metaphora – перенесення) – найпоширеніший троп поетичного мовлення, заснований на схожості, аналогії, іноді – контрасті явищ. Використовується для розкриття сутності одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю. Метафора буває простою...
9. Антиклімакс Антиклімакс (грецьк. anti – проти, klimax – драбина) – стилістична фігура, протилежна за значенням клімаксові, розкривається при спадній інтонації; різновид градації: Маже, й поети лиш ті, Що за юнацтва вже сиві… ..Мрії мої золоті, Мрії...
10. Еліне Еліне (грецьк. elleipsis – пропуск, випадіння) – стилістична фігура, що полягає в опущенні певного члена речення чи, словосполучення, які легко відновлюються за змістом поетичного мовлення. Вживається задля досягнення динамічності і стислості вираження думки та напруженої...
11. Епітет Епітет (грецьк. epitheton – прикладка) – образне означення, влучна характеристика. Один із основних тропів поетичного мовлення, за допомогою якого підкреслюють характерну рису або якість певного образу, предмета, явища тощо. Для народнопоетичної творчості, для гомерівських поем...
12. Хіазм Хіазм (грецьк. chiаsmos – хрестоподібне розташування у вигляді грецької літери X) – вживаний у поезії мовностилістичний прийом, котрий полягає у переставленні головних членів речення (різновид інверсії) задля увиразнення віршованого мовлення:Кіптява свічка й ніж щербатий, Червінна...
13. Евфонія Евфонія (грецьк. euphone – милозвучність) – вияв фоніки, який означає гармонійну сув’язь позитивно-естетичних явищ художнього, передовсім поетичного, твору. Е. надзвичайно органічна для української лірики, оскільки спирається на визначальну інтонаційну основу української мови – вокалізм, зумовлюючи...
14. Фоніка Фоніка (грецьк. phoneo – вимовляю, звучу) – звукова організація поетичного мовлення; віршові засоби, які надають ліричному Творові милозвучності, посилюють його емоційність та виразність. У широкому значенні Ф. – галузь літературознавства (віршознавства), яка висвітлює естетичну функцію...
15. Пентаметр Пентаметр (грецьк. pentаmetros – п’ятимірник) – в античному віршуванні дактилічний вірш, утворений подвоєнням першого піввірша гекзаметра, складається із 2 1/2 та 2 1/2 дактилічних стоп. Піввірші розмежовані цезурою. Заміна дактилів спондеями дозволяється лише у першому...
16. Просодія Просодія (грецьк. prosodia – наголос, приспів) – розділ віршознавства, що містить класифікацію метрично важливих складників віршованого мовлення. Так, у силабо-тонічному віршуванні П. визначає наголошені та ненаголошені склади тощо....
17. Ліпограма Ліпограма (грецьк. lеіро – не вистачати та gramma – літера, риска, написання) – вірш, в якому бракує певного звука задля витворення особливого евфонічного ефекту. Таку функцію виконують асонанси та алітерації, вимагаючи від поета витонченого естетичного...
18. Жарт Жарт – 1). Вислів, витівка, дотеп, комічна дія тощо, які викликають сміх і служать для розваги. Експресії словесного жарту нерідко сприяють римоване мовлення, діалог, каламбур, алогізми тощо: – Ти що привіз? – Лій. – Трохи...
19. Триметр Триметр (грецьк. trimetros – тримірний), або Триподія (грецьк. tripodes – розмір на три стопи) – тристопний вірш двоскладового чи трискладового розміру. Приміром, у віршовому рядку з амфібрахійним розміром на три стопи: “По небу не хмари,...
20. Лексикон Лексикон (грецьк. lexikon – словник) – 1. Лексика; запас слів, який виявляється у варіанті мовлення, пов’язаному з певною сферою людської діяльності, або характерний для якої-небудь особи. Наприклад: “Мому серцю не раз допіка,/ Як почую оте...
21. Брахіколон Брахіколон (грецьк. brachys – короткий та kolon – віршований елемент, рядок) – вірш або частина вірша, кожен рядок якого побудований з одного складу. Б. вживається переважно як фрагмент поетичного твору (“Ніч” М. Семенка), цілих строф,...
22. Пароніми Пароніми (грецьк. para – біля, мимо і опута – ім’я) – слова, подібні за зовнішньою формою у морфемному складі і звучанні, але відмінні за значенням. Найчастіше – це спільнокореневі слова: авторитетний – авторитарний, програмний –...
23. Риторика Риторика (грецьк. rhetorike – ораторське мистецтво) – наука красномовства. Як ораторське мистецтво виникла в Елладі, звідки поширилася на Стародавній Рим та новочасну Європу. У братських школах барокової доби була обов’язковою дисципліною. До її складу входила...
24. Дієреза Дієреза (грецьк. diairesis – рсзмежованість, роздільність) – в античній версифікації – заміна довгого складу в стопі двома короткими. В силабо-тоніці Д. вживається за вимогами метроструктури (“Убогії ниви, убогії села” – Б. Грінченко), коли додається зайвий...
25. Поетика Поетика (грецьк. poietike – майстерність творення} – один із найдавніших термінів літературознавства, який постійно зазнавав внутрішньої змістової переакцентації у зв’язку із еволюцією художньої літератури. В античну добу П. називалось учення про художню літературу взагалі (“Про...
26. Авторське мовлення Авторське мовлення – на відміну від мовлення літературних персонажів чи дійових осіб (власне прямого мовлення) – текст, в якому автор безпосередньо характеризує зображувані події та відповідні образи. У більшості епічних та ліро-епічних творів авторське мовлення...
27. Вірш Вірш (лат, versus – повтор, поворот) – 1) елемент ритмічного мовлення у літературному творі, основна одиниця віршованого ритму. Подеколи збігається з віршовим рядком, але в жодному разі не повинен з ним ототожнюватися, тому що ці...
28. Акцент ритмічний Акцент ритмічний – наголос на сильному місці стопи у силабо-тонічному віршуванні, де наголошені склади чергуються через строго визначені інтервали (для ямба – перші, хорея – другі склади), збігаючись із смисловим наголосом поетичного мовлення....
29. Віршування (версифікація) Віршування (версифікація). 1. Мистецтво виражати свої думки у віршованій формі. 2. Система організації поетичного мовлення, в основі якої міститься закономірне повторення певних мовних елементів, що складаються на підставі культурно-історичної традиції певної національної мови....
30. Ритмічний акцент Ритмічний акцент – наголос на сильному місці стопи у силабо-тонічному віршуванні, де наголошені склади чергуються через строго визначені інтервали (для ямба – це перші, для хорея – другі склади), збігаючись із смисловим наголосом поетичного мовлення....