“Двійники” Раскольникова – Відкрита книга РОМАН “ЗЛОЧИН І КАРА”

Федір Достоєвський 1812 – 1881

Відкрита книга

РОМАН “ЗЛОЧИН І КАРА”

“Двійники” Раскольникова

Дискредитація анархо-індивідуалістичної теорії Раскольникова здійснюється також через зіставлення персонажів, через “перехресний” аналіз уявлень, носіями яких є герої-ідеологи. Помітивши цю особливість філософського роману Достоєвського, дослідники ще на початку XX ст. заговорили про те, що у творах письменника особливу роль відіграють “образи-пародії”, “образи-копії”, “образи-двійники”. Прийом “двійництва”,

який застосовувався Достоєвським ще в ранніх творах для розкриття суперечливої психологічної природи людини, у “Злочині і карі” ускладнився й набув особливо важливої художньої функції. “Двійниками” Раскольникова, персонажами, які пародіюють теорію головного героя, доводять її основні положення до абсурду, оголюючи її сутність, виступають насамперед Лужин і Свидригайлов. При цьому, відповідно до жанрових принципів поліфонічного роману, образи названих персонажів залишаються самодостатніми, не втрачають художньої переконливості та яскравості, не перетворюються на абстракцію.

Петро

Петрович Лужин – тип російського буржуа західної формації, ділок і нагромаджувач, який у нестримному прагненні до багатства не гребує нічим. У романі він представлений як претендент на руку й серце сестри Раскольникова, “безприданниці” Дуні, яку в майбутньому сподівається тримати в страху й покорі за “учинену честь”. “Він цілком благонадійний і забезпечений, служить на двох посадах і вже має свій капітал”, хоче відкрити в Петербурзі адвокатську контору. Петро Петрович солідний чоловік, але поведінкою й манерами намагається підкреслювати свою близькість до молодого покоління, навіть в одязі віддає перевагу “юнацьким тонам”. Лужин має привабливу зовнішність, але в його “досить гарному обличчі” є щось неприємне й відразливе. Така й “теорія” цього персонажа (він любить “говорити” і “дуже любить, щоб його слухали”) – зовнішньо, “стилістично” подібна до популярних в 1860-х роках учень про “всесвітнє благо”, “спільну справу”, однак відвертає нормальну людину своїм цинізмом і голою обачністю.

Подробиці. Розмовляючи з Лужиним, Раскольников і Разуміхін зрозуміли, що він з диявольською виверткістю перекручує принцип “всесвітнього блага”, пропонуючи свою “казуїстику”: “Якщо мені, наприклад, говорили: “возлюби” і я возлюбляв, то що з того виходило?.. виходило те, що я рвав каптан навпіл, ділився з ближнім, і обидва ми залишалися наполовину голі… Наука ж говорить: полюби, перш за всіх, одного себе, бо все на світі на особистому інтересі грунтується. Полюбиш одного себе, то й справи свої упораєш як слід, і каптан твій залишиться цілим… Чим більше в суспільстві влаштованих приватних справ і, так би мовити, цілих каптанів, тим більше влаштовується в ньому й спільна справа”.

Раскольников відчуває егоїстичну основу такої теорії, його обурює і ображає цей апофеоз “любові до себе”. Відтак найтонший психологічний нюанс – нервове, збуджене сприйняття індивідуалістичної суті теорії Лужина – виказує Раскольникова як автора дуже близької ідеї – ідеї торжества зарозумілості, самоствердження будь-якими засобами, нехтування інтересами інших, іноді навіть близьких людей.

Можна також говорити про “паралельність” образів Раскольникова і Свидригайлова. Характер Свидригайлова в романі детально розроблений, за вчинками й висловлюваннями цього персонажа відкривається ціла життєва філософія, певна “точка зору” на світ. “Свидригайловщина” розкрита і як складне психологічне явище, типове для часів кризи й занепаду.

Заможного поміщика Свидригайлова оточують численні чутки, з яких одна гірша за іншу. Громадська думка звинувачує його в смерті дружини, яку він нібито отруїв, у мордуванні й доведенні до самогубства служника, у скривдженні дівчинки. Як небезпечну людину Свидригайлова сприймає і Дуня. Сам герой характеризує себе як особистість, позбавлену принципів, що діє в силу свого “хотіння”. На відміну від Лужина, він не вуалює свої вчинки виправдувальними теоріями: “Я нічиїм поглядом майже не цікавлюсь… а тому чому ж і не побувати пошляком… Я людина розпусна і бездіяльна”. Свидригайлов давно “переступив” через моральну норму, поринувши в розпусту, дійшовши до межі падіння. І разом з тим саме Свидригайлов упродовж усього роману здійснює багато добрих справ, за зауваженням одного з дослідників, більше, ніж усі інші персонажі разом узяті. Він забезпечив майбутнє своїм дітям, потім сиротам Мармеладовим; хоче влаштувати долю Соні, витягти її “з виру”; пропонує Раскольникову кошти для втечі до Америки; обіцяє виплатити борги Катерини Іванівни. І в стосунках з Дунею світлий бік натури Свидригайлова, врешті-решт, бере гору. У самій здатності героя поєднувати непоєднуване, робити водночас і добрі, і погані вчинки виявляється відсутність у душі таких “широких” натур, як він, чіткої розмежувальної лінії між добром і злом.

Подробиці. Певною мірою життєва позиція Свидригайлова пояснюється в романі трагічною роздвоєністю особистості героя. З одного боку, він усвідомлює і, так само як Раскольников, хворобливо переживає недосконалість світу, не раз говорить про неприйняття світопорядку, який грунтується на несправедливості й фальші. З іншого боку, його бунтарство не має позитивного заряду. Та й добро Свидригайлова насправді гірке, добро, як він сам зізнається, “з нудьги”. Воно не потребує від матеріально незалежного “хазяїна” життя ні страждань, ні навіть найменших обмежень. Філософський скептицизм Свидригайлова, його розчарування в теперішності, невіра в майбутнє, знижене фантастично-гротескне уявлення про вічність як про маленьку закопчену сільську лазню з павуками в кутках – усе це споріднене з крайнім песимізмом “людини з підпілля”. Свидри – гайлов говорить Раскольникову: “Ми з вами одного поля ягода”, тим самим вказуючи на близькість їхніх натур і світорозуміння. –

У цьому випадку спільність двох життєвих філософій можна вбачати в зміщенні моральних критеріїв, втраті чітких життєвих орієнтирів, у відсутності справедливої ідеї в індивідуалістичному, приреченому на поразку анархічному бунті, на який зважуються і Раскольников, і Свидригайлов.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

“Двійники” Раскольникова – Відкрита книга РОМАН “ЗЛОЧИН І КАРА”


твір роздум за п'єсою сто тисяч
“Двійники” Раскольникова – Відкрита книга РОМАН “ЗЛОЧИН І КАРА”