Драматургія В. Винниченка та її роль у становленні українського модерного театру

Винниченко займає вийняткове місце в історії української драматургії, українського модерного театру. Його твори значною мірою сприяли модернізації тогочасного українського театру, виведенню його на європейський рівень. Драми Володимира Винниченка відіграли важливу роль у культурному відродженні українського народу.

Своєю формою і своїм змістом вони витворювали своєрідну національну новаторську драматургію в дусі новітніх течій європейської драми – драм Ібсена, А. Чехова, М. Метерлінки, К. Гауптмана, А. Стріндберга. Їхня тематика,

як і тематика інших творів письменника і драматурга, була цілком традиційною – дослідження людської особистості, морально-психологічне випробовування внутрішніх сил людини у боротьбі за утвердження свого “я”. Але інтерпретація цих тем і морально-етичні проблеми, що поставали з творів Винниченка були новаторством в українській літературі початку 20 століття. Винниченкові п’єси руйнували канони сценічного дійства, які плекав етнографічний, романтично-сентиментальний і водевільно-розважальний український театр.

Герої цих п’єс прагнули незалежності від будь-кого і будь-чого: юрби, моралі, приписів,

умовностей. Вони прагнули бути “чесними з собою”. Але, як зазначав сам Винниченко, ніхто з його героїв не був по-справжньому “чесним з собою”, оскільки вони лише прагнули цього. В. Винниченко розумів, що настав час європеїзувати український театр, тобто “надати йому філософської глибини, гостроти морально-етичних колізій, динамізувати дію…” Ці думки розділяв і М. Садовський, який у 1910 році узявся за постановку п’єси “Брехня” написаної драматургом того ж таки року.

Перші постановки не принесли великого успіху, оскільки і режисура була надто традиційною та й актори , хоча й були відомими і талановитими, не були готові відтворити всю глибину Винниченківських образів. Але поступово публіка відчула, що народжується новий театр, створюється нова сценічна естетика. На сторінках “Української хати” з цього приводу з’явився такий відгук: “Театр нарешті вдарив по нервах сучасності, торкнув боляче питання інтелігенції, й вона обізвалася й почала ходити в “Український театр”.

Цього раніше не бувало. З часу постави “Брехні” ми можемо рахувати нову еру в історії нашого театру. “Брехню” вважаємо тараном, яким пробито дорогу для літературних драм, для серйозного репертуару, і разом з тим – першим кроком трупи М. К. Садовського в ролі пропагатора і толкователя дійсноготеатрального мистецтва.” Саме завдяки драматичним творам Винниченка старий заслужений дореволюційний побутово-етнографічний театр М. Садовського поволі еволюціонував до театру психологічної драми. У цьому сходяться такі дослідники театру як Д. Антонович, Г. Лужницький, В. Ревуцький, Л. Залеська-Конишкевич. Зоряним часом Володимира Винниченка були 1910-1912 роки. У цей час він пише свої п’єси “Базар”, “Брехня” , “Співочі товариства” , “Чорна Пантера і Білий Ведмідь” , “Дочка жандарма”, “Натусь” , “Молода кров” , згодом були написані “Мохноноге”, “Мементо”, “Гріх”, “Кол-Нідре”, “Над”, “Великий секрет”, “Пророк” . Пореволюційний модерний український театр: “Молодий театр”, “Державний драматичний театр ім.

Шевченка”, “Драматичний театр ім. Франка”, “Незалежний Львівський театр” під керівництвом О. Загарова та ін. – розпочинали й зміцніли на драматичних творах Винниченка, якого можна сміливо назвати засновником української модерної драматургії й сучасного українського театру. Мабуть найбільшим успіхом користувалася п’єса “Чорна Пантера і Білий Ведмідь”, опублікована вперше у 1911 році.

Але перша світова війна ускладнила її появу на сцені. Вперше вона була поставлена у 1917 році. Саме тоді “Молодий театр” Леся Курбаса відкрив новий театральний сезон з постановки “Базару” та цієї п’єси. П’єси Винниченка посіли провідне місце у репертуарах “Молодого театру”, стаціонарного українського театру М. Садовського та драматичного театру ім. І. Я. Франка. В останньому протягом 1920-1921 років йшли п’єси “Гріх”, “Дисгармонія”, “Великий Молох”, “Панна Мара”, “Співочі товариства”.

Твори драматурга були популярними не лише в тогочасній Україні, але й за її межами. Вони ставилися у Німеччині, Голандії, Швейцарії, Австрії, Польщі, Італії, Іспанії, Румунії та ін. Нажаль, в кінці 20-х років Радянський уряд піддав жорсткій критиці всю творчість Винниченка і суворо заборонив його твори.

Тепер, майже після 50-річної заборони вони повертаються до нас: цікаві й актуальні, без яких була б неповною картина української літератури початку століття.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...


Драматургія В. Винниченка та її роль у становленні українського модерного театру
сочинение на тему футбол на українській мові