ДОМОРГАЛИСЬ, ДОКИ НЕ ПОБРАЛИСЬ (післявесільні обряди)

Післявесільні обряди повинні зміцнити зв’язок між родинами молодих і полегшити адаптацію молодої в чужому домі. Через день-два молодий кличе гостей на “пропій”. Або ж у першу після весілля неділю справляють “великі пироги” (молода сама має пекти їх і разом з чоловіком везти до своїх батьків).

На Поділлі такі відвідини називаються розхідним борщем, а в гуцулів – мінами: батько молодої повинен віддати, що “мінив” (обіцяв) дати їй у придане під час сватання та заручин. Із цього приводу влаштовується гостина.

Завершальний

післявесільний обряд – калачини – останній акорд весілля, що супроводжується співами й танцями. Через місяць після весілля молодий купує калачі та напої (подарунки, гостину), запрошує весільних батьків і гостей, щоб “запити” своє господарство. За звичаєм, молоді висловлюють подяку своїм батькам, батьки у свою чергу чимось обдаровують молоде подружжя.

Усе частіше на сучасних весіллях народна обрядовість відходить на останній план, мають місце індивідуальні весільні сценарії. Це в основному гучне застілля з незначним використанням усталених весільних атрибутів: вінків, рушників, квіток, короваю тощо.

Щодо хліба, то ним і дотепер освячуються найважливіші обрядові дії: запрошення на весілля, виряджання наречених до шлюбу та їх зустріч, обдарування гостей тощо.

Основний акцент у вечірці припадає на церемонію реєстрації шлюбу, яку намагаються влаштовувати якомога урочистіше, з використанням традиційних обрядів.

Проте останнім часом інтерес людей до традиційної весільної обрядовості пожвавлюється. Зростає й кількість вінчань, як один із проявів відродження духовності.




ДОМОРГАЛИСЬ, ДОКИ НЕ ПОБРАЛИСЬ (післявесільні обряди)


нарис про лесю українку
ДОМОРГАЛИСЬ, ДОКИ НЕ ПОБРАЛИСЬ (післявесільні обряди)