Доля селянин Марії – відображення хроніки життя України

Більша частина життя Уласа Самчука пройшла в Європі, потім у Канаді, але серце’його назавжди залишилось з Україною. Творча спадщина письменника досить велика. Сенсаційним і неперевершеним твором є роман “Марія”.

Написаний він був в 1938 році нашвидкуруч, мав незвичайний, історично несподіваний сюжет. Роман створений за законами великого мистецтва і сприйнятий у літературі як визначне художнє явише. Тема твору – велика трагедія українського народу в період страшного голодомору 1932-1933 років. Роман “Марія” – гімн матерям,

які загинули у ті нелюдські часи.

Спочатку розповідь розгортається ніби у дусі української прози: звичайне селянське життя з його щоденними радощами і турботами. У дусі традиційної української етнографії’зображено вечорниці, заручини, весілля, розплітання коси молодою. Але згодом історична доба вносить свої криваві корективи у життя головної героїні Марії, підносить її до рівня символу України.

Марія – головна героїня роману. Змальовуючи її нелегке сирітське життя, Улас Самчук підводить нас до думки, що подібною до Маріїної долі була історія України кінця XІX – початку XX століття, яка після поразок минулих

віків була викинута на узбіччя світової історії, проте ціною неймовірних зусиль зуміла вистояти, навіть зміцніти, сподіваючись на краще. Коли читаєш твір про. долю жінки-страдниці, то здається, що вже щось подібне доводилось чути раніше.

Це справді так, бо наснажений цей образ фольклорними мотивами: раннє сирітство, дитинство в наймах, перше дівоче кохання, розлука з милим, вимушене одруження з нелюбом, трохи сімейного щастя з коханим. Все склалося саме так у житті Марії.-

Улас Самчук гортає перед читачем сторінки її життєвої долі. У шість років Марія осиротіла, а в дев’ять уже була в наймах, маленька пастушка потерпає від холоду і бруду: ноги порепались від холодної роси і чорної землі; нечесане і немите волосся на голові збилося ковтуном… Але сила любові до життя перемагає, і ця пастушка виростає у дивовижно вродливу дівчину, якій у праці немає рівних.

Парубки за неї мало не б’ються, а господар за дев’ять років наймитської праці віддав при її заміжжі дві десятини землі, як за рідною дочкою.

Марія покохала Корпія, якого забирають на службу до російського флоту, д він пробув сім років, став учасником російсько-японської війни. Не одержавиг від нього жодного листа, втративши надію, але не втративши кохання, Марія по дала рушники Гнатові, парубкові тихої, але наполегливої вдачі, невгамовному хазяїнові. Не зазнала жінка щастя з нелюбом, хоча Гнат докладав для цього всіх зусиль. Двоє їхніх Діток померли малими, і тут обійшло Марію материнське щастя. Але Марія, як славнозвісна Наталка з твору І. П. Котляревського, бореться за{ своє щастя.

Вона кидає Гната, починає жити з коханим Корніем, відчувши, що нарешті знайшла себе. Невсипуща праця дала плідні наслідки: повернула Корпія у звичайне господарське русло, розширили поле; а згодом поставили нову хату…

Марія за покликом душі творить те головне, чого у неї не було, заради чого Щ народилася на світ Божий – родину. Героїня не просто творить сім’ю, а й, можна без перебільшення сказати, “українську мрію” самого автора. То цілий гімн люд-ському щастю, що підносить Марію високо, бо має вона міцну родину, вільно: працює на своїй землі, жінка щаслива як мати, бо має розумних, завзятих, пра-цьовитих дітей, її поважають односельці: “Які це були гарні, повні, округлі роки.

Кожний схід сонця приносив працю, захід – відпочинок”. Та щастя тривало недовго, прийшла революція 1917 року. Колись родючі землі вкриваються бур’янами, під дощами гине збіжжя і людська праця. У родину Марії прийшло лихо. її троє синів, на яких покладались великі надії як на продовжувачів роду й годувальників, пішли трагічними шляхами.

Старший син Демко під час Першої світової війни потрапив у німецький полон і звідти не повернувся. Наймолодший Лаврін був репресований як ворог народу. Середній – Максим у революцію одягнув шкірянку і збоку причепив маузер, вчив батька-матір комунізму, а потім вигнав їх з хати. Руками отаких бездушних жорстоких виродків влада здійснювала насильницьку оргію голодомору 33-го.

Таким чином, трагічна доля синів Марії виносить особисту трагедію життя жінки-матері на високий катафалк української історії.

Рід Перепутьків розпався, вмирає від голоду онука Христина, кінчає життя самогубством дочка Надія, іде з життя й Марія без відчаю і страху, дивлячись у темряву ночі. Наділивши головну героїню твору ім’ям Марія, У. Самчук підкреслює типовість образу жінки-страдниці, уособлення в ньому материнства, жіночності й краси.




Доля селянин Марії – відображення хроніки життя України


шурко характеристика
Доля селянин Марії – відображення хроніки життя України