До кожної ялинки – з повагою

Ми їхали трамваєм. Був кінець січня, новорічні свята лишилися позаду, але про них нагадували звалища ялинок, що виднілися де-не-де за вікнами. Зовсім недавно вони сяяли різнобарвними вогниками, дивували іграшками. Деякі ялинки повиносили з квартир із залишками серпантину, гірлянд.

На ялинках, викинутих на звалища, прикраси виглядали безглуздо і жалюгідно.

– Чи треба було нищити стільки дерев заради короткочасного задоволення? – зауважив хтось із пасажирів.

– Традиції є традиції, – відгукнулася літня жінка, – та й дітлахам

радість.

– Згоден, але питання в іншому, – приєднався до розмови бородань, – навіщо так зневажливо ставитися до дерева, яке несло радість у Новий рік і дітям, і дорослим. Викинули ялинки на звалища немов якийсь мотлох.

– А ось у деяких європейських країнах влаштовують свято, коли прибирають ялинки, – утрутився у дискусію юнак. їх урочисто вантажать на машину і вивозять за місто. Люди підкреслюють свою повагу до дерева, навіть зрубаного, дякують за свята. А без любові до природи не може бути любові до батьківщини.

Про це ще школярем я читав у російського письменника Костянтина Паустовського.

У

вагоні запала тиша. Пасажири обмірковували щойно почуте. За вікнами промайнуло чергове звалище ялинок…

Лист від ялинки

– Ходімо, листи почитаємо, – запропонував батько, коли ми увійшли в ліс. – А що за листи? – Листи від ялинки, їх багато на снігу. І пише ці листи ялинка тільки взимку. – Ось і ялинка. Однак ніяких листів навкруги, навіть слів на снігу немас. Ти все вигадав! – Абетка у ялинки не проста, особлива.

Бачиш, безліч голок на снігу? Що вони тобі нагадують! – Букви, тире, коми… – Так, з хвої можна викласти всю абетку. Я можу тобі прочитати перше послання – І я можу! Ось буква А, а ось – Н…

Легко уявити слово з цих літер. – Ось про що мені розповіла ялинка. На ній нещодавно сиділи дві сороки і сварилися за сушеного жучка, якого одна з них знайшла. – А мені ялинка розповіла про білку. Білка скаржилася дятлу на свого неслухняного синочка. – Нумо, Олесю, залишимо й ми з голок-літер своє послання на снігу.

Що напишемо? – Порадимо сорокам не сваритися, а білченяті – слухатися батьків. – Ще можемо написати побажання не ображати ялинку, оберігати красуню. – Нас зрозуміють? – Так.

Шишки під дубом

– Ти спостережливий, синку? – Намагаюся, тато. – Ми гуляємо з тобою майже дві години по лісу. Що незвичайного ти побачив? – Купу соснових шишок на снігу під деякими дубами. Мені здається, шишкам місце під хвойними деревами. До чого тут дуби? – Тут працював дятел.

Для нього насіння з шишок – смачна поживна їжа. – Але для чого саме до дуба летіти з цією шишкою? Може, простіше там, на ялинці, упоратися з нею? – Справа у тому, що на дубах дятел влаштовує “майстерню” з обробки шишок. Знаходить на стовбурі дерева виїмку в корі й підходящу гілку.

Приносить у дзьобі шишку, укріплює і міцними ударами починає її розбивати, дістаючи з-під луски насіння. – А я бачив, як дятел перекидав шишку через голову. – Це він робить, коли витягне з шишки все насіння, а потім летить за наступною шишкою. – То ось чому під дубами наприкінці зими купи шишок! Тепер розповім хлопцям. А чому дятла вважають неспівочим птахом?

Але ж який загадковий у нього дріб! Нібито він хоче привернути чиюсь увагу. – Так, цим дріботінням навесні дятел приваблює подругу. Він влаштовується на гілці зручніше, завмирає, а потім швидко-швидко стукає по сухому дереву. – Далеко котиться по лісу дріб… – Ось і подруга прилетіла.

Тільки не наближається. Сідає десь неподалік, зазирає у кожну щілинку, наче шукає щось, але сама пильно спостерігає за дятлом. Він бачить її і наважується нарешті підлетіти. Ось так і відбувається сватання.

Лісова хатинка – Чи думав ти, Івасику-Телесику, що я, бабуся Яга, любитиму тебе, наче рідного сина? – Пам’ятаю, як ти у піч хотіла мене посадити. Але я тебе перехитрив. – Ось цим ти мені й сподобався. Люблю кмітливих. – А мені шкода тебе, бабусю. Самотня, у лісі ані друзів, ані родичів.

Та й старість не забезпечена. – Чому? А Кощій? Невже не друг він мені? – Чув, сироту пригрів Кощій, Хлопчика-Мізинчика. – Так.

Учора вони на килимі-самольоті над лісом пролітали. – І далеко вони полетіли?




До кожної ялинки – з повагою


приклад з літератури біла ворона
До кожної ялинки – з повагою