До французького шансоньє – ОЛЕКСАНДР ІРВАНЕЦЬ Скорочено

Це є поезія найвища, Це є найвища простота, Коли передаються вірші, Як поцілунки – з усі в уста.

Твої пісні легкі і світлі (їх так сприймають слухачі), Та пам’ятай – у цьому світі Є свистуни і стукачі. А ти – гітара, гілка з дерева, І ти сьогодні на кону. Скажи, кому твоя заревана

Душа потрібна, ну, кому?.. Вдягайся модно, лайся модно, Та час від часу пригадай, Як слухав дзвона Квазімодо В глухонімому Нотр-Дам. Він припадав до дзвона тілом, Він разом з ним літав, літав…

О, скільки тих, які хотіли Тілами битися в тіла, А язиками лізли

в душі… Я й сам колись таким грішив. Пісні, мов кошенят задушених, В зубах по вулицях носив. Душа повільно прозоріла

Все по ночах. А по очах Боляче вдарило прозріння: Про що кричав? Кому кричав?.. Є вуха, що, немов корою, Укриті суєтністю змін. Хай серцем слухають і кров’ю, Як Квазімодо слухав дзвін!..

Коментар Ліричний герой поезії сперечається з тенденціями сучасного світу, коли класика стала немодною, люди бояться виявляти щирість почуттів, замість справжніх митців – “свистуни і стукачі”. А “душа заревана” нікому не потрібна. І все ж треба пробитися до вух, що вкриті, “мов корою”, суєтою життя, змусити їх слухати “серцем… і кров’ю”, “як Квазімодо слухав дзвін”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)


До французького шансоньє – ОЛЕКСАНДР ІРВАНЕЦЬ Скорочено


малий виз
До французького шансоньє – ОЛЕКСАНДР ІРВАНЕЦЬ Скорочено