Для якої мети я народився

Багато письменників різних епох і народів намагалися відтворити свого сучасника, через нього доносячи до нас свого часу, свої ідеї, свої ідеали. Який він, молодий чоловік різних епох? Пушкін у романі “Євгеній Онєгін” зобразив молодого людини 20-х років: розумного, не задоволеного існуючої дійсністю, життя якого так і пройшла без користі. Не встигли охолонути пристрасті навколо Онєгіна, як слідом за ним з’явився інший герой – Григорій Печорін, молода людина, що представляє покоління 30-х років XІX століття з роману Лєрмонтова “Герой

нашого часу”. І знову та ж доля, трагічна, неординарна.

Палке прагнення героїв зрозуміти сенс життя, пошуки істини, з одного боку, і безцільне, паразитичне існування, з іншого боку, – це трагічний розлад мрії і дійсності. Слідом за ними в літературі з’являється ціла галерея героїв свого часу: тургенєвський Базаров, натура абсолютно протилежна Онєгіна і Печоріна, Андрій Болконський і П’єр Безухов – найкращі представники передового дворянства з роману Л. Толстого “Війна і мир”. Чому ж досі суперечки про Онєгіна і Печорине настільки злободенні?

Адже нині все інше: ідеали, цілі, думки, мрії. На мій

погляд, відповідь на це питання дуже проста: сенс людського існування хвилює всіх, незалежно від того, в який час ми живемо, про що думаємо і мріємо.

Особливої глибиною психологічного аналізу в “Герої нашого часу” відрізняється “Щоденник Печоріна”. Вперше в російській літературі з’являється таке нещадне оголення героєм своєї особистості. Переживання героя аналізуються ним же зі “строгістю судді і громадянина”. Звичка до самоаналізу доповнюється навичками безупинного спостереження за оточуючими.

По суті, всі відносини Печоріна з людьми є своєрідними психологічними експериментами, які цікавлять героя своєю складністю, на час розважають удачею. Така історія із Белою, історія перемоги над Мері. Схожою була психологічна “гра” з Груш-ницьких, якого Печорин дурить, заявляючи, що Мері він небайдужий, щоб потім довести його плачевну помилку. Якщо Пушкіна прийнято вважати творцем першого реалістичного віршованого роману про сучасність, то, на мій погляд, Лєрмонтов є автором першого соціально-психологічного роману в прозі.

Письменник зображує свою епоху, піддаючи її глибоке критичному аналізу і не піддаючись при цьому ніяким ілюзіям і зваблювання. Лєрмонтов показує всі самі слабкі сторони свого покоління: холодність сердець, егоїзм, безплідність діяльності. Реалізм “Героя нашого часу” багато в чому різниться від реалізму “Євгенія Онєгіна”.

Відсуваючи в бік побутові елементи, історію життя героїв, Лєрмонтов зосереджує увагу на їх внутрішньому світі, докладно розкриваючи мотиви, які спонукають того чи іншого героя на ті чи інші вчинки. Багато хто вважає Лєрмонтова попередником Льва Толстого. І з цим важко не погодитися. Саме у Лєрмонтова Толстой навчався прийомам розкриття внутрішнього світу персонажів, портретному майстерності і мовному стилю.

З творчого досвіду Лєрмонтова виходив і Достоєвський, проте роздуми Лєрмонтова про роль страждань у духовному житті людини, про роздвоєння свідомості, про крах індивідуалізму сильної особистості вилилися у Достоєвського в зображення болючою напруженості і болісних страждань героїв його творів. Бунтівна натура Печоріна відмовляється від радощів і душевного спокою. Цей герой вічно “просить бурі”. Його натура дуже багата пристрастями й думками, дуже вільна, щоб задовольнятися малим і не вимагати від світу великих почуттів, подій, відчуттів.

Самоаналіз необхідний людині, щоб краще зрозуміти своє місце в житті. Відсутність переконань – справжня трагедія для героя і його покоління. У “Журналі Печоріна” відкривається жива, складна, багата, аналітична робота розуму. Це доводить нам не тільки те, що головний герой – фігура типова, але і те, що в Росії існує молодь, яка трагічно самотня. Печорін зараховує себе до жалюгідних нащадкам, блукати по землі без переконань.

Ця ж думка звучить і у вірші Лєрмонтова “Дума”. Вирішуючи моральну проблему пошуку сенсу життя, Печорін так і не зміг знайти застосування своїм здібностям. “Навіщо я жив? Для якої мети я народився..?

Адже, мабуть, було мені призначення висока, так як я відчуваю в душі сили неосяжні “, – пише він. У

Цієї невпевненості і лежать витоки відносини Печоріна до оточуючих людей. Він байдужий до їх переживанням, тому, не замислюючись, перекручує чужі долі. Користуючись пушкінськими словами, про Печоріна можна сказати, що в його поглядах на життя “відбився століття, і сучасна людина зображений досить вірно, з його аморальної душею, себелюбному і сухий”.

Таким побачив своє покоління Лєрмонтов.




Для якої мети я народився


сочинение к.ф.юона конец зимы.полдень
Для якої мети я народився