Дискурс

Дискурс (лат. discursus – міркування, фр. discours – промова, виступ) – сукупність висловлювань, що стосуються певної проблематики, розглядаються у взаємних зв’язках з цією проблематикою, а також у взаємних зв’язках між собою. Одиницями Д. є конкретні висловлювання, які функціонують у реальних історичних, суспільних і культурних умовах, а у своєму змісті та структурі відбивають часовий аспект, інтеракції між партнерами, що витворюють даний тип Д., а також простір, в якому він відбувається, значення, які він творить, використовує, репродукує

або перетворює. Французька школа Д. (Е. Бенвеністе та його послідовники) виділяє в ньому два основні аспекти: висловлювальний і висловлюваний; перший стосується того акту висловлення чогось (мовлення, записування), який відбувається тут і зараз, а другий – того, про який мовиться, чи певної фабули або історії (recit), що презентується як безособова, відносно самостійна, зі своїми елементами цілісність. Категорія Д. набула ширшого теоретичного значення у 60-х XX ст. у Франції, звідки поширилася в інші країни. Вона включила елементи структуралізму, етнолінгвістики і частково пов’язаних з нею таких напрямів, як дискурс-аналіз,
психоаналіз, російський формалізм, теорія ідеології Л. Альтюссера і прагматика. У сфері мовознавства за підставу теорії Д. правило твердження про недостатність аналізу мови як системи. Розширення проблематики Д. здійснив французький філософ М. Фуко. Він пов’язав лінгвістичні аспекти Д. з проблематикою твореної різними Д. понятійної і логічної структури, яка ними починається, розгортається, видозмінюється чи усувається. Теорія Д. визначає різні його типи: Д. політичний, правничий, філософський, художньо-літературний, поточний та ін. В межах окремих Д. інколи вирізняють т. зв. архетексти, або конституативні Д., які окреслюють і визначають Д. похідні і вторинні. Таким архетекстом у сфері теологічних і катехічних Д. для християн є Біблія, філософів – діалоги Платона, п українській літературі – твори Т. Шевченка та І. Франка. Теорія Д., як правило, керується переконанням, що, незважаючи на їх різновиди, велику кількість типів, відмін Д., у них діють спільні засади і правила, які визначають історичні способи взаєморозуміння людей між собою та їх пізнавальні можливості. Вона також зауважує взаємопроникнення Д. літературного, наукового і філософського. Дослідження художньої літератури як Д. виявляє її єдність поза етнічними, часовими і просторовими межами, а також належність до загальнопоширеної спільності Д. Вчення про Д. відоме під назвами “аналіз дискурсу”, “теорія дискурсу”. Іншими значеннями терміна Д. є: 1) міркування задля встановлення істини; 2) ораторська промова.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Дискурс


не знаю що сталось зі мною
Дискурс