CТАРОСЛОВ’ЯНІЗМИ

Cтарослов’янізмами називаються слова, запозичені зі старослов’янської мови, що є найдавнішою формою слов’янського книжного мовлення, запровадженого в IX столітті Кирилом та Мефодієм з метою зробити зрозумілими всім слов’янам переклади текстів грецьких книг. Цю мову називають іще давньоболгарською, тому що в основу її був покладений солунський діалект болгарської мови. А оскільки розроблялася вона з метою перекладу книг релігійного змісту, її ще називають церковнослов’янською, а слова, запозичені з неї, – церковнослов’янізмами

або слов’янізмами. Основні відмітні ознаки старослов’янізмів, за довідником сучасної української мови, такі:

1. Фонетичні ознаки:

А) Неповноголосні звукосполучення Ра, ла, ре на місці українських Оро, оло, еле: град, глава, злато, древо.

Б) Звукосполучення Ра- на початку слова на місці українського Ро-: раб.

В) Звукосполучення Жд на місці українського Ж: вождь, нужда.

Г) Літера Щ замість української Ч: священик, плащ.

Г) Літери Є, ю на початку слів замість українських О, у. єдиний, юний, юродивий, юдоль.

2. Словотворчі ознаки:

А) Суфікси іменників -знь, – тель, – ство, – иня (в абстрактних

іменниках), -тва, – тай: приязнь, учитель, братство, святиня, молитва, глашатай.

Б) Суфікси -ащ, – ущ, – м (ий) дієприкметникового походження: трудящий, грядущий, відомий, неопалимий.

В) Префікси Воз-, пре-, пред-, со-: воскреснути, возвістити, премудрий, предтеча, согрішити.

Г) Компоненти складних слів Благо-, бого-, добро-, зло-, град-: благодать, богослов, добродушний, злочин.

3. На старослов’янське походження слова може вказувати його церковно-релігійна семантика: святий, пророк, суєта, творець, гріх, господь.

В лексичному складі слов’янських мов старослов’янізми посідають особливе становище, з одного боку, спів-відносячись за певними ознаками з архаїзмами та варваризмами, але з іншого боку, не збігаючись з ними цілком. З архаїзмами церковнослов’янізми споріднює те, що значна частина їх застаріла й перейшла до пасивного лексичного запасу мови, отримавши синонімічні відповідники з активно діючої лексики. Проте, на відміну від архаїзмів, далеко не всі церковнослов’янізми застаріли чи сприймаються такими. “Архаїзмами, – пише Б. Томашевський, – називаються лише ті слова, в яких особливо відчувається належність до минулого. Архаїзмами є слова, які відмирають, виходять з ужитку, тоді як про слов’янізми в цілому цього не можна сказати. Церковнослов’янізмами називаються слова, запозичені з церковнослов’янської мови, при цьому такі, походження яких усвідомлюється мовцем. В будь-якому випадку, це слова, які мають у літературній мові… синонім”. Не можуть бути ототожненими церковнослов’янізми з варваризмами, хоча формально ті й інші належать до слів іншомовного походження. Якщо варваризм сприймається як чужомовне вкраплення в національну мову, то слов’янізм не викликає враження чужомовної стихії, насамперед тому, що слов’янізми були й залишаються більш-менш зрозумілими всім носіям слов’янських мов. “Взаємодія між давньоруською та церковнослов’янською мовами, – писав Л. Якубинський, – полегшувалася тим, що церковнослов’янська мова, хоча й була мовою чужоземною, завезеною в Київську державу ззовні, але разом з тим була мовою, спорідненою з давньоруською, схожою на неї. Вона була, таким чином, мовою чужою, але не зовсім чужою. З цієї причини в давньоруську мову проникали не лише окремі церковнослов’янські слова, але й граматичні форми… Зрозуміло, що з найдавніших часів ряд церковнослов’янських слів потрапляв у розмову освічених людей; тут ці слова переставали бути церковнослов’янськими, піддавались обрусінню”. Міра проникнення та активного функціонування старослов’янізмів у східнослов’янських мовах була, проте, неоднаковою. Найбільш уживаними слов’янізми були в російській літературній мові, тоді як на українську мову, в якій з ними успішно конкурували діалектно-просторічні елементи та полонізми, вони справили менш відчутний вплив. У літературі XVIII – XIX століть старослов’янізми найчастіше використовувалися з метою надання мові урочистого, піднесеного звучання, яке старослов’янізмам забезпечувало, з одного боку, їхнє церковне, а отже, “високе” в емоційному і смисловому відношенні забарвлення, з іншого боку – архаїзованість їхнього звучання, яка створювала більш-менш різкий контраст між ними та їхніми відповідниками в побутовому мовленні. В. Тредіаковський писав з цього приводу:

Пусть вникнет он в язык славенский наш степенный,

Не голос чтится там, но сладостнейший глас; Читают око все, хоть говорят все глаз; Не лоб там, но чело; не щеки, но ланиты; Не губы и не рот, уста там багряниты; Не нынь там и не вал, но ныне и волна; Священна книга вся сих нежностей полна.

А. Кантемір у трактаті з віршознавства (1742 р.) писав: “Наш язык изрядно от славенского занимает отменные слова, чтобы отдалиться в стихотворстве от обыкновенного простого слога и укрепить тем стихи свои”. Наводимо приклад вживання старослов’янізмів з метою надання мові урочистого, піднесеного звучання:

Все упованіє моє

На тебе, мій пресвітлий раю,

На милосердіє твоє,

Все упованіє моє

На тебе, мати, возлагаю.

(Т. Шевченко)

У художньому творі старослов’янізми можуть використовуватись із протилежною метою – створення комічного ефекту. В українській літературі одним з перших до старослов’янізмів у цій їх функції звернувся І. Котляревський: “Що ти тут, старосто мій, – теє-то, як його – розгла-гольствуєш з пришельцем?” (типовий зразок мови чиновника Возного з п’єси “Наталка Полтавка”). Поряд із церковнослов’янізмами інколи виділяють так звані Біблеїзми: “Особливою стилістичною категорією є церковнослов’янізми в текстах, що імітують стиль Біблії. В цій функції вони називаються Біблеїзмами. <…> При зверненні до Біблії, яка відома переважно в церковнослов’янському перекладі, в поезії використовувалися церковнослов’янізми. Лексика в таких творах звичайно збігається з передачею певних біблійних образів, особливо тих образних виразів східного походження, які відрізнялися від образної системи європейської поезії. Характерною формою поезії, насиченої біблеїзмами, були так звані “оди духовні”, які представляли собою переробку псалмів”. Наприклад:

Благословен господь мой Бог, Мою десницу укрепивый И персты в брани научивый Сотреть врагов взнесенный рог… …Вещает ложь язык врагов, Десница их сильна враждою, Уста обильны суетою; Скрывают в сердце злобный ков. Но я, о Боже, возглашу Тебе песнь нову повсечасно; Я в десять струн тебе согласно Псалмы и песни приношу.

(М. Ломоносов, “Преложение псалма 143”)

Біблеїзми досить часто трапляються у віршах Т. Шевченка, пов’язаних тією чи іншою мірою з біблійною тематикою або образами:

Трудящим людям, всеблагий,

На їх окраденій землі

Свою ти силу ниспошли.

А чистих серцем? Коло їх Постав ти ангели свої, Щоб чистоту їх соблюли.

Злоначинающих спини,

У пута кутії не куй,

В склепи глибокі не муруй.

А доброзиждущим рукам І покажи, і поможи, Святую силу ниспошли.

А всім нам вкупі на землі Єдиьомисліє подай І братолюбіє пошли.

(Т. Шевченко, “Молитва”)