Чому не вдалося перетворення Шарикова в особистість, як мріяв доктор Борменталь?

Деякі дослідники припускають, що ідею зробити головним героєм свого добутку розумну мовець собаку Булгаков взяв з повісті М. В. Гоголя “Записки божевільного” , де в одній із глав людин зображується з погляду собаки. Однак прийом опису миру з погляду тварини зустрічається й у романі Апулея “Золотий осів” , і у романі е.-Т. – А. Гофмана “Життєві погляди кота Мурра” , і в повісті Л. Н. Толстого “Холстомер” , і в оповіданні А. П. Чехова “Каштанка” , і в оповіданні І. А. Буніна “Сни Чанга” , і т. д. У Булгакова подзаборний

пес Кулька по-своєму розумна, спостережливий, має навіть іронічний погляд на життя. Побачений ним московський побут 20-х років XX століття представлений у повісті досить барвисто: точно зазначені деталі міського життя й типи обивателів Між іншим Кулька міркує про теперішню особистість, але розуміє її по-своєму: “И от, бувало, говорять старі пси, махне Улас кістка, а на ній з восьмушку м’яса.

Царство йому небесне за те, що був теперішня особистість, панський кухар графів Толстих” . Кухар Улас заслужив високу собачу похвалу за широку душу й казкову щедрість; але доктор Борменталь вкладає в поняття “особистість”

не тільки любов до собак, але і якості, ценимие в людському суспільстві: гармонічне сполучення моральної охайності, загальної культури, творчої активності, професіоналізму й ще багато чого іншого.

У повісті показана історія “лабораторної істоти” Поліграфа Полиграфовича Шарикова, що з’явився на світло в результаті операції професори Преображенський. Операція повинна була представити вченому нові дані про здатність живого організму омолоджуватися, тому появу людиноподібної істоти з бездомного пса виявилася незапланованою випадковістю. Дворняжці Кульці були пересаджені донорські органи Клима Чугункина – злодія, п’яниці, якого навряд чи можна назвати особистістю.

Коли йшов процес зовнішнього формування людиноподібної істоти, Булгаков відзначав, що воно успадкувало саме від Клима матірну лайку, паління, пристрасть до насіннячок, балалаєчній грі й алкоголю Адже з першого розділу відомо, що пес Кулька не лаялася, не терпів тютюнового диму, не любив музики. Зрозуміло, що неохайність, несмачну манеру одягатися “лабораторна істота” одержало теж від “людського предка”: у професора Преображенського рябить в очах, коли він бачить на Шарикове отруйно-небесно-го кольору краватка з фальшивою рубіновою шпилькою, лакові штиблети з білими гетрами.

Настільки безглузде вбрання видає невихованість і одночасно самовпевненість Шарикова. Коли характер людиноподібної істоти став проявлятися у вчинках і словах, професор зрозумів, що в результаті операції вийшов знову Клим Чугункин, однак з додаванням деяких собачих рис: прихильністю до кухні, де тепло й ситно, ненавистю до котів, ледарством. Таким чином, вихідний матеріал експерименту не давав ніякої надії на те, що істота, що з’явилася в результаті сміливої операції, буде особистістю Як справедливо помітив Преображенський, ходити на задніх лабетах і говорити – “це ще не значить бути людиною” . У сформованій ситуації вчені могли сподіватися тільки на виховання особистості в піддослідній істоті.

Преображенський і Борменталь зробили не одну спробу вселити Шарикову правила поведінки й моральних принципів, гідні людину. Але й отут у високоучених чоловіків нічого із задуманого не вийшло. Навпаки, перетворення “наймилішого пса в мерзоту” відбувається стрімко, тому що Кульок відразу після зовнішнього очеловечивания демонструє брутальність відносно навколишніх людей, схильність до пияцтва, неуцтво, з’єднане з непомірною зарозумілістю, аморальне поводження Пилип Пилипович втрачає високого звання “божества” і перетворюється в “папашу” , у професора пропадають гроші, Кульок пристає до Зине й Дар’ї Петрівні, примушує друкарку Васнецову вийти за нього заміж, видає себе за червоного командира, що одержав важке поранення на громадянській війні .

Своїм хамством він тероризує всіх навколишніх, а вінцем його бурхливої діяльності проти свого “творця” стали донос у секретні державні органи й замах на життя професора. У справу виховання Шарикова втрутився голова домкома Швондер. Він швидко запевнив воспитуемого, що всі складні правила й принципи, про які тлумачать Преображенський і Борменталь, не потрібні: на думку Швондера, неосвічених, некультурний Кульок – гідний громадянин своєї батьківщини вже тому, що “трудовий елемент”, а трудовий елемент тому, що не непман . Виходить, Преображенський, по поняттях Швондера, зобов’язаний поклопотатися про документи для “нового” людини, прописати його у своїй величезній квартирі; а Кульок, зі своєї сторони, повинен влаштуватися на роботу й “узятися на військовий облік”.

Однак, погоджуючись скористатися своїми цивільними правами, Поліграф Полиграфович відмовляється виконувати свій священний громадянський обов’язок. “На облік візьмуся, а воювати – дуля з маслом” , – відверто заявляетон. Розвиваючи свого вихованця, Швондер постачає його самими необхідними книгами і зрозумілими теоріями .

Швондер намагається використовувати Шарикова в боротьбі із професором Преображенським, що дуже не подобається домкомовскому діячеві своєю незалежністю, сміливістю й інтелігентністю. Таким чином, виховати в Шарикове особистість Преображенському й Борменталю не вдається, хоча навряд л і що-небудь розумне вийшло б із цієї витівки навіть і без втручання Швондера. У результаті “схрещування” собаки зі злочинцем виходить монстр, що у своїй аморальності й агресивності не зупиняється ні перед підлістю, ні перед зрадництвом, ні перед убивством. “Лабораторна істота” розуміє тільки силу й готово, як усякий раб, з першою нагодою помститися всьому, чому колись підкорявся.

Зрозумівши це, Преображенський робить другу операцію й повертає Шарикова в “первісний стан” , тому що як людиноподібна істота він ні на що не годиться, а як пес – забавна й розумна тварина. Підбиваючи підсумок, слід зазначити, що в “Собачому серці” автор ставить найважливіші філософські й соціальні проблеми й вирішує їх на матеріалі напівфантастичної-напівреальної історії. Фантастичної в цій повісті представляється операція професора Преображенський, у результаті якої з’явився Поліграф Полиграфович Кульок Інші події повести цілком правдоподібні, тому що стають художнім осмисленням реальних соціальних явищ у післяреволюційній Росії.

Н. Г. Чернишевський у романі “Що робити? ” затверджував, що треба змінити умови життя, і тоді сама людина зміниться, і “пребудет мир на землі й у людях благовоління”.

Булгаков не згодний із цією думкою: спадковість робить Шарикова таким, який він є, і ніяке соціальне середовище не зможе його переробити. Адже людини формують не тільки соціальні умови життя, але й особисті якості, спадковість, сімейне виховання, утворення, національні особливості, історія батьківщини, релігійна традиція, природні умови й ще безліч різних факторів. Булгаков розділяє іншу точку зору: людина може змінитися еволюционно, шляхом морального самовдосконалення , “видавлюючи із себе раба по краплі” , пручаючись навколишньому злу . Самовиховання – процес довгий, кропіткий, свідомий, не кожному він по плечу, а тим більше Шарикову. Ні пес, ні Клим Чугункин, риси й звички яких з’єдналися в самовдоволеному Поліграфі Полиграфовиче, не можуть і не хочуть працювати над собою, а тому з “лабораторної істоти”, створеного штучним шляхом, ніколи, на думку автора, не вийде особистість


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Чому не вдалося перетворення Шарикова в особистість, як мріяв доктор Борменталь?


лонгфелло пісня про гайавату
Чому не вдалося перетворення Шарикова в особистість, як мріяв доктор Борменталь?