Чому доктор Старцев стає обивателем Іоничем

Твір по оповіданню А. П. Чехова “Іонич”. Тему вульгарності і безглуздості життя обивателя можна назвати однією з ведучих у творчості Антона Павловича Чехова, чудового російського письменника кінця XІX століття. Чехов викриває тупого, сонного російського обивателя, показує його тьмяне життя, говорить про його неуцтво, дикість, жорстокість. Ця тема розвивається письменником у таких оповіданнях, як “Людина у футлярі”, “Будинок з мезоніном”, “Дама із собачкою”, “Іонич” і інших.

В оповіданні “Іонич” ми бачимо,

як вульгарність міщанського середовища буквально засмоктує людину, перетворюючи її у бездуховного м’якотілого обивателя. Початок цього оповідання вводить нас у нудну і одноманітну обстановку губернського міста С. Гордістю цього міста була сім’я Туркіних, що вважалася самою освіченою і культурною. Підставою для цього послужили численні таланти сімейства Туркіних.

Так, Іван Петрович вважається відомим жартівником. Один з його “жартів” – “здрастуйте будь ласка” – добре знайомий кожному з нас, тому що став свого роду афоризмом. Дружина його Віра Йосипівна – також видатна особа: вона пише романи,

що викликають безсумнівний інтерес у її гостей, Їхня дочка Катерина Іванівна твердо вирішує вчитися в консерваторії, тому що, на думку навколишніх, є видатною піаністкою.

Коли у місті з’являється молодий земський лікар Дмитро Старцев, ми маємо можливість подивитися на цю видатну сім’ю очами свіжої людини. Затерті жарти батька сімейства, романи його дружини, під які добре засипати, і тринькання їхньої дочки на роялі, що вдаряла по клавішах з такою силою, начебто хотіла загнати їх усередину, – от якими насправді були їхні таланти. Читач відразу ж може собі представити, наскільки посередніми були жителі міста, якщо сім’я Туркіних була у ньому самою культурною.

Виявившись у цьому місті, молодий лікар, що вигідно відрізнявся від його жителів чесністю, працьовитістю, бажанням займатися шляхетною справою, не може не зауважувати ущербність навколишніх його людей. Довгий час вони дратували його своїми порожніми розмовами, безглуздими заняттями. Дмитро Старцев доходить висновку, що із цими людьми можна тільки грати у карти, закушувати і говорити про самі повсякденні речі. І разом з тим він так само, як і більшість жителів губернського містечка, захоплюється талантами сімейства Туркіних… Найстрашніше полягає в тому, що ця людина, спочатку всією своєю істотою противиться навколишньої вульгарності, став потроху піддаватися впливу середовища, у яке потрапив.

Вперше у житті він закохується. І предметом його обожнювання стає дочка вже відомого нам сімейства Катерина Іванівна. Палке почуття героя заслоняє перед ним усе. Він ідеалізує Катерину Іванівну, виконує усі її примхи. А коли він пропонує їй речення вийти заміж, те майже впевнений у тім, що вона стане його дружиною. У його голові прослизає думка: приданого, мабуть, дадуть чимало, і можливо буде переїхати у місто і зайнятися приватною практикою.

Але Катерина Іванівна відмовляє Старцеву.

І що ж? Ми бачимо, що ця людина страждає не більше трьох днів… Його життя входить у колишню колію, і, згадуючи про кохану їм дівчину, він думає: “Скільки турбот, однак”. Попрощавшись зі своїми мріями про кохання і про шляхетне служіння людям, герой оповідання знаходить задоволення тільки у грі у віст і підрахунку денного гонорару. Фактично його життя наповнене тим же змістом, що й в інших обивателів містечка. “Шалена гра в карти, обжерливість, пияцтво, постійні розмови все про одне й те саме” – все це виявляється сильніше доктора Старцева, і він перетворюється в Іонича. “Як ми поживаємо отут? – відповідає він на питання Катерини Іванівни, коли зустрічається з нею через кілька років. – Так ніяк.

Старимося, повніємо, опускаємося. День так ніч – доба ладь, життя проходить тьмяно, без вражень, без думок… Удень нажива, а увечері клуб, суспільство картярів, алкоголіків, хрипунів, яких я терпіти не можу. Що гарного?” Із цих слів видно, що Старцев прекрасно розуміє, що деградує, але у нього незмога вирватися із цього порочного кола.

Тому, відповідаючи на запитання твору, потрібно сказати, що не тільки обивательське середовище перетворило Старцева в Іонича, але й сам він був у цьому винуватий. Безвільність героя, небажання що-небудь поміняти у своєму житті стали головною причиною того, що він перетворився в пухку, червону, страждаючу задишкою людину.

І потім ми бачимо, що Іонич має намір купити собі ще один будинок до вже двох наявних у його власності. Це говорить нам, що сенсом життя Іонича стало скоріше особисте благополуччя, чим бажання принести користь людям, як це було на початку, коли він приймав у лікарні людей навіть по вихідним і святах. Мені здається, що Чехов хотів сказати цим оповіданням, наскільки сильно впливає обивательське середовище на людину: воно змінює не тільки зовнішній вигляд людини, його спосіб життя, але й здатне повністю перевернути шкалу його моральних цінностей.




Чому доктор Старцев стає обивателем Іоничем


вік живи вік учись
Чому доктор Старцев стає обивателем Іоничем