Чому для втілення твору “Пісня про віщого Олега” Пушкін обрав саме жанр балади?

О. С. Пушкін був сучасником Карамзіна. Великий шанувальник історії свого народу, він, як відомо, був досить добре обізнаний з роботою Карамзіна і виявляв неабияку зацікавленість спільним минулим слов’янських народів – російського і українського. Ця зацікавленість посилилася після відвідин поетом Києва, де завжди особливо вшановувалася легенда про київського князя Олега.

Пушкін побував на могилі князя, що знаходилася на горі Щекавиці. Це і стало безпосереднім поштовхом для реалізації поетом свого художнього задуму.

У 1822 році

Пушкін написав свою знамениту “Пісню про віщого Олега”. Цей твір став першою російською істинно національною баладою з історичним сюжетом. Використавши дослідження Карамзіна, основане на “Повісті минулих літ” Нестора, Пушкін звернувся у своєму творі до часів об’єднання руських земель навколо Києва – “матері міст російських”.

Балада – це невеликий вірш з драматичним сюжетом, в основу якого покладена легенда, народний переказ, історична, героїчна подія, фантастичне явище чи просто якийсь незвичайний або таємничий випадок. Оповідь у баладі ведеться від автора, хоча його пряме втручання у розвиток

подій не допускається; події викладаються в хронологічній послідовності і мають стрімкий розвиток; дія зосереджена навколо одного сюжетного вузла; характери розкриваються переважно не через зовнішні описи, а через вчинки; в текст вводиться діалог, що має посилити драматизм; загальнолюдські проблеми осмислюються через долі окремих людей.

Важливо також звернути увагу на те, що Пушкін включив у назву свого твору слово “пісня”. Таким чином він підкреслив зв’язок своєї балади з історичними піснями, які були широко представлені у фольклорі і перш за все в українській народній творчості. Драматизм – загостреність, напруженість дії в художньому творі, яка викликає глибокі переживання читача з приводу деяких подій у житті героїв.

Діалог – розмова двох осіб.

Історична довідка, яка підготує до сприйняття тексту балади Олег – перший київський князь з роду Рюрика, який заволодів Києвом і переніс у нього столицю з Новгорода. Після переможного походу в 907 році на столицю Візантії Царгород був прозваний віщим, тобто чародієм. Читаємо у Карамзіна: “На знак перемоги герой повісив свій щит на воротах Константинополя і повернувся до Києва, де народ, здивований його славою і багатствами, ним привезеними…, одноголосно назвав Олега віщим, тобто мудрим, або чародієм”.

Хазари – кочовий народ, що проживав на межі з південними кордонами Київської Русі; Олег вів з ними вдалу боротьбу. Царгород – давня назва сучасного міста Стамбул . Перун – бог блискавки і грому, головне божество давніх слов’ян. Ігор – син Рюрика; після смерті Олега княжив у Києві; Ольга – його дружина.

Легенда про смерть Олега від коня у Карамзіна описана так: “Волхви напророчили князю, що йому судилося померти від улюбленого коня свого. З того часу він не хотів їздити на ньому. Минуло чотири роки: восени п’ятого згадав Олег про пророцтво і, чуючи, що кінь давно помер, посміявся з ворожбитів; захотів бачити його кістки; став ногою на череп і сказав: чи його мені боятися?

Але в черепі причаїлася гадюка: вона ужалила князя і той помер”.

Створюючи баладу, Пушкін відмовився від об’ємного сюжету. Твір відкривається описом виступу Олега в похід проти хазар, тобто вже після блискучого завоювання ним Царгороду. Але, щоб глибше розкрити характер свого героя, Пушкін подає необхідні відомості у похвальних словах ворожбита на адресу князя, що підкреслюють сміливість, певну зухвалість Олега , везіння у боях київського князя і заздрість на його долю ворогів.

Саме така характеристика Олега потрібна поетові для реалізації свого головного задуму: він обрав для сюжету балади літописну легенду про невдалу спробу віщого князя перехитрити долю. Пушкін детально змалював зустріч Олега з віщуном. Так коротке зауваження Карамзіна про передбачення ворожбитів виросло у баладі до розгорнутого, психологічно мотивованого пророцтва: сама несподіваність фатального передбачення повинна була справити сильне враження на князя X століття, який мав беззаперечно вірити, що від долі не втечеш.

Поет у 8 строфі змалював цілу гаму переживань князя, занепокоєного пророцтвом, а потім описав його розчулене прощання з конем. У дослідженні Карамзіна між пророцтвом і смертю Олега минуло чотири роки. Пушкін значно збільшує цей період: між 10 і 11 строфами пройшло чимало часу, адже кучері Олега і його друзів стали білими. . Згадуючи давнє віщування, Олег насміхається з ворожбита. Тут балада доходить до кульмінації – найвищої точки у розвитку конфлікту твору.

Для підсилення драматизму Пушкін включає в текст пряму мову героя, що притаманно жанру балади. Драматизм не спадає до розв’язки твору, адже вона подана теж як пряма мова Олега: спочатку зворушливе прощання з кістками померлого друга, а потім зухвала суперечка героя з напророченою йому долею .

Фінал балади – опис тризни на честь Олега – закінчується двовіршем, яким завершувалась картина бенкету Олега з дружиною:

Дружинники згадують юність свою, Коли з ворогами рубались в бою.

Таким чином, створюється своєрідне кільцеве обрамлення бенкету і тризни. Так Пушкін розкриває корені народного світобачення, народних вірувань і народної психології.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)



Чому для втілення твору “Пісня про віщого Олега” Пушкін обрав саме жанр балади?


твір на тему мій шевченко
Чому для втілення твору “Пісня про віщого Олега” Пушкін обрав саме жанр балади?