Червона кімната

Коли молодий Шевченко познайомився з К. Брюлловим, захват його був невимовний, адже Брюллов похвалив його малюнки. Приятель Шевченка І. Сопіенко згадує, що в житті не бачив він веселішої і щасливішої людини, ніж Тарас упродовж кількох днів. – Невже Брюллов завжди такий добрий, такий ласкавий? – питав він кількаразово в Сошенка. – Завжди,- відповідав той. – А ця червона кімната його улюблена? – Улюблена. – Все червоне! Кімната червона, диван червоний, завіси край вікна червоні, халат червоний і малюнок червоний!

Все червоне! Чи побачу я ще колись його так близько?! І Тарас заплакав. Ця червона кімната лишилася поетові пам’ятна до кінця днів його.

Багато чого він забув, але останніми його словами були “червона кімната” і “Карл Петрович”.




Червона кімната
скорочено гуси лебеди летять