“Буду свій світ різьбити, як камінь” (Василь Стефаник) – Василь Стефаник (1871 – 1936)

Підручник Українська література
10 клас

ХХ Століття

“Буду свій світ різьбити, як камінь” (Василь Стефаник)

Перші новели Стефаника вразили читача своєю правдою, а критиків – новаторством. “Йому не довелось шукати навмання дороги, як Федьковичеві,- зазначала Леся Українка,- ні боротись за своє літературне існування, як Кобилянській. Чи то яскравість таланту, чи приступність сюжетів зробили його одразу популярним. Він досконало володіє формою і має подиву гідний смак у доборі своїх творчих засобів. Він уміє найпростішими

засобами справити якнайбільше враження”.

Проникливо, тепло зображує Стефаник красу людей, мозолястими руками яких створюється і тримається життя на землі. Та з особливим душевним трепетом він малює жінку – матір. Знаменно, що вже в першій новелі “Виводили з села” відтворено невимовне горе матері, яка проводжає сина до війська, серцем відчуваючи, що прощається з ним назавжди. У “Кленових листках” мати, перемагаючи смертельний біль, співає дітям останню колискову; у “Лесевій фамілії” доведена до відчаю чоловіковими пияцтвом і побоями мати спонукає дітей підняти руку на батька. Опам’ятавшись,

вона усвідомлює, яким довічним соромом покрила своїх дітей, а себе прирекла на нелюдські страждання і муку; у “Катрусі” мати, неспроможна допомогти єдиній дитині, що згасає на очах, за останні гроші купує квіти, щоб заквітчати їй голову і порадувати хвору. Щастя (за винятком Михайлихи з новели “Мамин синок”) не зазирає в материну душу. Тяжка, виснажлива праця забирає в неї силу і здоров’я, позбавляє радості материнства.

Темами Стефаникових творів цього періоду стають показ стрімкого зубожіння селян, еміграція їх на американський континент, страшне лихо цісарської рекрутчини. Шанувальники творчості митця називали його, за висловом Марка Черемшини, “поетом мужицької розпуки”. Досконало знаючи, чим живе покутське село, Стефаник відтворив і нужденне життя селянина, і його прив’язаність до землі, яку часто доводилося втрачати. Герої новел письменника – селяни, яких злидні женуть за океан шукати кращої долі (“Камінний хрест”, “Синя книжечка”), ті, що з розпачу пропивають останнє (“Лесева фамілія”, “У корчмі”), ті, що стають рекрутами (“Виводили з села”), ті, що у війську вкорочують собі вік (“Стратився”).

Обираючи сюжети з сільського життя, Василь Стефаник не обмежувався картинами сільського побуту, для нього головним було відтворення духовного світу людини. Іван Франко так сказав про цю особливість Стефаникової творчості: “Та хіба ж Стефаник малює саму нужду селянську?.. Ні. ті трагедії й драми, які малює Стефаник, мають небагато спільного з економічною нуждою; се трагедії душі, конфлікти та драми, що можуть повторитися в душі кожного, і власне в тім… їх велика сила, їх потрясаючий вплив на душу читача”.

Картини побуту покутських селян слугували для художньої конкретизації показу людини в межовій ситуації, трагедію якої письменник щоразу переживав як власну. Сила цього співпереживання визначила експресіоністичний стиль Стефаникових новел.

Експресіонізм – (від франц. expression) літературно – мистецький стильовий напрям модернізму, що оформився в Німеччині на початку XX століття, передовсім у малярському середовищі (об’єднання “Міст” та “Синій вершник”), проіснувавши до початку 30-х років. Основний творчий принцип експресіонізму – відображення загостреного суб’єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське “Я”, напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу, зокрема Першою світовою війною та революціями. Для експресіоністів характерні “нервова” емоційність та ірраціональність, фрагментарність і плакатність письма, позбавленого прикрас, схильність до контрастування барв, гротескність, гіперболізація, використання символів. Представниками цього напряму в українській літературі були Василь Стефаник, Тодось Осьмачка, Микола Бажан, Юрій Клен, Микола Куліш.

Особливості стилю Стефаника зумовлені також його негативним ставленням до будь-якої неприродності й штучності літературних штампів. Письменник сміливо ламає звичні уявлення про будову оповідання, створює новий в українській літературі жанр короткої новели, позбавленої зайвої описовості, позначеної образністю, лаконізмом розповіді, драматизм якої підсилено перевагою діалога й монолога над розповіддю.

“Малесенькою трагедією усіх хлопів на світі” назвав Стефаник “Синю книжечку”. Бездоганно володіючи мистецьким даром художніх узагальнень, Стефаник відтворив душу селянина, розчавлену, пошматовану владою нової системи капіталістичної експлуатації – варварської, безсоромної, жорстокої, але об’єктивно неминучої. Відсутність соціальної й політичної самосвідомості робить героїв Стефаника неспроможними не тільки змінити, а й хоч якоюсь мірою протистояти йому (“Засідання”, “Лист”, “Суд”,”Палій”).

Назву другій збірці Стефаника дала новела “Камінний хрест”. Цей твір сконцентрував у собі все те, що бачив і пережив письменник, проводжаючи односельців у далекі світи, спостерігаючи за сотнями заробітчан на Краківському вокзалі, обстоюючи їхні права і вболіваючи через те, що не може зарадити горю людей, яких злидні й недоля виганяли з рідної землі.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

“Буду свій світ різьбити, як камінь” (Василь Стефаник) – Василь Стефаник (1871 – 1936)


літературні казки 3 клас
“Буду свій світ різьбити, як камінь” (Василь Стефаник) – Василь Стефаник (1871 – 1936)