БОРИС ХАРЧУК

Народився Борис Микитович 1931 року в селі Лози Збаразького району.

Навчався на філологічному факультеті Кременецького педагогічного інституту. Згодом його було вигнано звідти за складання пародій на керівництво вузу. Продовживши навчання в Полтавському педінституті, Харчук вступає на Вищі московські літературні курси. Деякий час працює на журналістській ниві.

За три десятиліття письменницької праці на полицю стала бібліотека томів з його іменем: романів “Волинь” (у чотирьох томах, 1959-1965), “Майдан” (1970), “Хліб насущний”

(1976), “Кревняки” (1984), повістей і оповідань “Йосип з гроша здачі” (1957), “З роздоріжжя” (1958), “Станція “Настуся” (1965), “Закам’янілий вогонь” (1966), “Зазимки і весни” (1967), “Неслава” (1968), “Горохове чудо” (1969), “Помста” (1970), “Материнська любов” (1972), “Школа” (1979), “Невловиме літо” (1981), “Облава” (1981), “Подорож до зубра” (1986).

А ще твори, які не могли з’явитися за життя автора і лише тепер приходять до нас: роман “Межі і безмежжя” (написаний 1966р.), повісті “Українські ночі” (1985) та “Мертвий час” (1987), начерки роману “Плач ненародженої

душі” (1980-ті роки), оповідання й новели.

Твори Бориса Харчука перекладені багатьма мовами світу, у тому числі російською, білоруською, вірменською, таджицькою, англійською, іспанською та німецькою.

Помер Борис Микитович Харчук 16 січня 1988 року у Ризі. Похований у Києві.

(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)