Борис Пастернак про поета і поезію

Во всем мне хочеться дойти

До самой сути…

Б. Пастернак

Коли читаєш лірику Бориса Пастернака, стихія поезії поглинає тебе, як злива, і тобі передається вся повнота відчуття світу, захопленості ним. Поет здається невід’ємною частиною Землі, життя, її голосом – голосом лісів, лук, птахів. Невипадково, коли Пастернаку знадобилося дати визначення поезії, він узяв його із навколишньої дійсності:

Это – круто налившийся свист,

Это – щелканье сдавленных льдинок,

Это – ночь, ледянящая лист,

Это – двух соловьев

поединок.

Таке визначення – не тільки метафора, це – поетичне завдання, естетичне кредо Пастернака. Поезія покликана вслухатися, вдивлятися у світ, сприймати навколишнє як єдине ціле. Для Пастернака головне – не зосереджуватися на власному “я”, а зіставити себе зі світом, стати його “очима” і “вухами”.

Поезія виростає із побуту і стає буттям. Речі, ужиток, пейзаж втягуються в орбіту пристрасті, в її повітря:

И сады, и пруды, и ограды,

И кипящее белыми воплями

Мирозданье – лишь страсти разряды,

Человеческим сердцем накопленной.

“Оправдание творчества”

Зв’язок

із світом породжує несподіваність, раптовість натхнення, яке виникає із вражень життя:

И чем случайней, тем вернее

Слагаются стихи навзрыд.

“Февраль. Достать чернил и плакать…”

На відміну від поетів-романтиків, Пастернак не біжить із дому, від життя, від побуту, ні, він його любовно вбирає в себе, перетворюючи на вірші:

Когда еще звезды так низко росли

И полночь в бурьян окунало,

Пылал и пугался намокший муслин,

Льнул, жался и жаждал финала?

“Опель”

Поэзия, я буду клясться

Тобой, и кончу, прохрипев:

Ты не осанка сладкогласна,

Ты – лето с местом в третьем классе,

Ты – пригород, а не припев.

“Поэзия”

Саме про природу у Пастернака віршів майже немає. Пейзаж або пора року скрізь “олюднені”, надихаються присутністю поета:

Чьи стихи настолько нашумели,

Что и гром их болью изумлен?

Надо быть в бреду по меньшей мере,

Чтобы дать согласье быть землей.

“Боли земли”

Світ землі і води поет розуміє і приймає. Але які у нього взаємини із людьми? У Пастернака є вірші, де, на перший погляд, виявляється традиційне протиставлення “поет і натовп”:

Сестра моя – жизнь и сегодня в разливы

Расшиблась весенним дождем обо всех,

Но люди в брелоках высоко брюзгливы

И вежливо жалят, как змеи в овсе.

“Сестра моя – жизнь…”

Життя поета – сестра . І поет ображається не стільки за себе, скільки за неї – тому що її багатство, її щедрість не цінують.

У другій половині 20-х років XX ст. у ліриці поета все частіше постає питання про стосунки поета із суспільством, з історією. Адже поет – частина своєї епохи і своєї країни. Пастернак щиро намагався вписатися у гуркіт п’ятирічних планів:

Ты рядом, даль социализма,

Ты скажешь – близь? – Средь темноты,

Во имя жизни, где сошлись мы, –

Переправляй, но только ты.

“Волны”

Те, як поет розуміє свою епоху, найбільш яскраво виявилося в поемі “Высокая болезнь”. Інколи здається, що грізні історичні події затуляють собою поезію. Але ми нас епоха, і осмислити її до кінця може тільки поет. Пастернак говорить у поемі про своє покоління, про трагедії революції, що розколола суспільство на два табори:

Мы были музыкой во льду.

Я говорю про всю среду,

С которой я имел в виду

Сойти со сцены, и сойду.

Здесь места нет стыду.

Своєрідним підбиттям підсумків став вірш “Гамлет”, де Пастернак ототожнює себе із шекспірівським героєм:

На меня наставлен сумрак ночи

Тысячью биноклей на оси.

Если только можно, Авва Отче,

Чашу эту мимо пронеси…

Но продуман распорядок действий,

И неотвратим конец пути.

Я один, все тонет в фарисействе.

Жизнь прожить – не поле перейти.

Тут образ Гамлета відбивається через образ Христа, через розуміння поета як божого обранця. Але поет все ж таки не дає права піднестися над людським натовпом своїй вибраності:

Быть знаменитым некрасиво.

Не это подымает ввысь.

Не надо заводить архива,

Над рукописями трястись…

“Быть знаменитым некрасиво…”

Проходячи тепер “крок за кроком” поетичні сповіді Пастернака, ми немовби занурюємося у світ, де цілісність і складність світу оплачено кров’ю серця, де зворотний бік гармонії – сум’яття, а висока майстерність підпорядковується світлій щирості таланту.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...


Борис Пастернак про поета і поезію
твір на морально етичну тему