Богдан Лепкий. “Цвіт щастя”. Прагнення кожної людини бути щасливою, істинні та фальшиві цінності на дорозі до щастя

УРОК 40

Тема. Богдан Лепкий. “Цвіт щастя”. Прагнення кожної людини бути щасливою, істинні та фальшиві цінності на дорозі до щастя.

Мета. Удосконалювати вміння виразно читати і переказувати твір, виділяти головну думку; характеризувати образ головного героя; висловлювати власні роздуми про щастя людини; розвивати творчу уяву учнів.

Обладнання: книга Б. Лепкого “Цвіт споминів”, ілюстрації до новели “Цвіт щастя”.

Епіграф уроку. “Щастя дитини – єдине дійсне щастя на землі”

(Я. Чепіга).

Хід уроку

І.

Біографія Богдана Лепкого.

Матеріал для вчителя.

1. З дитячих літ (Кривеньке – Крегулець-Жуків). Народився Богдан Лепкий 4/9 листопада 1872 року в селі Кривенькому нинішнього Чортківського району, а хрещений був у Крегульці Тернопільської області, куди переїхав його батько о. Сильвестр, котрий писав під псевдонімом “Марко Мурава” і був незвичайною людиною, представником українського духовенства, аристократом духа. Знав добре англійську та німецьку мови, відзначався тонкою поетичною вдачею.

Був і Богдан справді незвичайною дитиною. У п’ять років сам читав “Кобзаря”. Мати, Дарія Глібовицька, передала

йому любов до пісні та оповідань, сліпий музикант із Поручина розкрив перед малим красу українського фольклору та пісні, а помічниці матері передали дух поезії рідного села.

Першу освіту майбутній письменник здобув удома. За одну зиму навчився читати, писати і рахувати; від діда по матері Михайла Глібовицького допитливий хлопчина дізнався про давні часи та історичні події на Україні. Домашній учитель Дмитро Бакгаловський ознайомив хлопчика не тільки з основами шкільної науки, а й з творами літератури. Пізніше Лепкий напише про своє дитинство такі рядки:

Не від шкільних лавок

Я набрався гадок

Про минувшину рідного люду,

А з думок-співанок

Парубків і дівок

В чистім полі, в жнива, серед труду.

Свої канікули Богдан проводив у рідному Жукові, де вперше зустрів І. Франка. Саме тут 20 липня 1991 року було урочисто відкрито перший пам’ятник Богданові Лепкому (Архітектор Р. Білик та скульптор О. Маляр), а також працює музей родини Лепких.

Дитячі роки Богдана були безхмарними, але смерть від дифтерії двох молодших сестер і брата боляче вразила тонку душу п’ятирічного хлопчика. Малий Богдан також захворів. Мати, взявши сина на руки, пішла до Зарваниці, де гарячою молитвою вимолила видужання сина. Б. Лепкий у “Казці мойого життя” другу частину твору присвячує Зарваниці, описуючи цю подорож і своє одужання. У “Молитві” поет виявляє глибину своєї любові до Божої Матері:

Бачу Тебе, о всепітая Мати,

У золотистій короні,

З сонця променів маєш ткані шати,

Мов лелії долоні.

Й до Тебе нині з далекого краю,

Крізь гук гармат, крізь битву

З шумом буйного вітру посилаю

Оцю свою молитву.

2. “В Бережанській тихій стороні”. (Бережани.)

У бережанській тихій стороні стояла на горбі хата. Стара, столітня хата, заслухана в шепіт смерек, сповита гомоном церковних дзвонів, задивлена на село, що довкруги неї розсілося. А в кімнатах – образи святих, а на полицях – книжки. Як тільки сонце зайде, засвічувалась у хаті лампа. Сім’я сідала довколо стола: батько з книжкою, мати з шитвом, а синьоокий юнак – з білими аркушами паперу. “Бережани, – писав Б. Лепкий у книзі “Казка мойого життя”, – місто моїх дитячих і хлоп’ячих літ, найкраще для мене місто в світі. Тут я ходив три роки до народної школи і вісім літ до гімназії…”

Між Бережанами і Поручином минало життя Богдана-гімназиста, місто й село формували його характер і світогляд. Ще в другому класі гімназії під впливом бабусиних розповідей написав поему про русалок, але текст твору не зберігся. Писав і на клаптиках паперу, і на полях книжок, серйозно готувався стати художником.

У цей час з’явилися оповідання “Цвіт щастя”, “Стрічка”, “Для брата”, “Дивак”, “В лісі”, вірш “У світ за очі”. Це були перші кроки, зроблені великим талантом на бережанській землі до плідної літературної праці, а відтак – до визнання, слави і нетлінної пам’яті.

Закінчивши у 1895 році Львівський університет, Богдан Лепкий повернувся до рідної йому Бережанської гімназії. Викладав тут українську та німецьку мови й літератури, продовжував писати вірші, оповідання, перекладав. Його лекції захоплювали не тільки учнів, а й інспектора, який висловив похвалу молодому викладачеві. Серед рідної, милої природи, серед рідних, близьких людей поетові працювалося легше.

На будинку колишньої гімназії, де вчився Б. Лепкий, відкрито меморіальну дошку, на якій написано: “Тут вчився і вчив Богдан Лепкий”. На рельєфній таблиці – обличчя поета, що дивиться за ключем журавлів. Галицька земля, особливо бережанська, взялася з великим запалом та великими успіхами за справу реабілітації імені Богдана Леп – кого. Письменник повернувся до нас. У Бережанах 19 жовтня 1997 року перед музеєм урочисто відкрили пам’ятник поетові. Та найбільша пам’ять про поета – видання його творів, яких за останні роки вийшло досить багато.

3. Дорога до знань . (Відень, Львів.)

Богдан писав гарні твори не тільки для себе, а й для старших учнів, та батько віддав перевагу його малярському хисту і відправив до Відня, до Академії мистецтв. Однак навчання там не давало йому морального задоволення – хлопець відчув, що розминувся зі своїм покликанням.

Обрати інший шлях допомогло знайомство з Кирилом Студинським – уродженцем Тернопільщини, студентом філософського факультету Віденського університету. Під його впливом Богдан Лепкий почав відвідувати лекції професора цього закладу. Тут він став учасником товариства “Січ”, брав участь у дискусіях на літературні та суспільно – політичні теми.

Пізніше Б. Лепкий продовжив навчання у Львівському університеті. Тоді він уже активно займався літературною діяльністю: писав поезії, оповідання, робив доповіді. “Перша збірка моїх віршів з’явилася у Львові. Це “Стрічки”, видані 1901 р. заходом проф. Студинського, мого старшого товариша. В рік пізніше видав я, теж у Львові, збірку ліричних віршів “Листки падуть” …”

4. Воєнне лихоліття. (Яремна-Відень-Німеччина.)

Почалася Перша світова війна. Вона застала сім’ю Лепких у с. Яремча. Австрійці вишукували “шпигунів”, а російські війська – “мазепинців”. Залишатися тут було небезпечно. Через Карпати Лепкі пробралися до Угорщини, потім – до Відня. Восени 1915 року поета мобілізували. Друзі добилися того, щоб немолодого уже письменника не відправили на фронт. Його залишили для культурно-освітньої роботи в таборі для військовополонених. Далі Б. Лепкий опинився в Німеччині. Праця в таборі була нелегкою. “Полонені з цілої України, школи, виклади, віча і таке друге. Не було часу на писання. А все ж таки я не кидав пера і написав протягом цих 5 літ чимало. Чи воно що варте – не моя річ казати. Я знаю одно: хотів працювати, хотів сказати, що доброго носив у голові й серці, не хотів, ніяк не хотів гнилою колодою валятись по світі”.

І в мене був свій рідний край,

Цвіли там квіти у діброві,

Шумів таємну пісню гай,

Збіжжя стелилися чудові

На паску і на коровай…

І в мене був свій рідний край.

А нині там земля порита,

Біля рова стрілецький рів,

Квітки столочили копита,

Ліс поторощений зчорнів,

Пшениця, ніби градом збита,

Щаслив, хто бачив й не здурів!

О краю мій! Свята руїно,

Новітня Троє в попелах!

Перед тобою гну коліно

І кличу: Боже в небесах,

За кров, за муки, за руїну

Верни, верни нам Україну!

5. Краківський амбасадор. (Краків.)

На початку 1899 року в Кракові, в Ягеллонському університеті, було відкрито лекторат української мови і літератури. Викладати ці предмети запросили Б. Лепкого. Восени 1899 р. він приїхав сюди з молодою дружиною Олесею. Щороку видавав нові твори.

Після закінчення війни, у 1925 році, Лепкий знову повернувся до Кракова і почав працювати професором Ягеллонського університету. На цей час припадає напружена робота над творами “Крутіж”, “Т. Шевченко. Поезія”, “Під тихий вечір”, “Казка мойого життя” та перекладами. Після окупації Польщі фашистською Німеччиною становище письменника стало важким – його звільнили з посади. Після цього він дуже бідував, хворів. Тернопільський поет Георгій Петрук-Попик у вірші “Заповіт Богдана Лепкого” так передав його настрої того періоду життя:

Чорний Краків… Чорні круки…

Ще хвилина – та й умру.

… Одвезіть мене у Жуків…

Як надію – не журу.

Помер несподівано, в чужій хаті у липні 1941 року. Справдилось його журавлине пророцтво “В чужині умру…”

“На Раковицькому кладовищі в Кракові – тихий закуток. А в тому закутку стоїть від року мовчазна могила. Коло неї струнчиться чужа смерека, схиляється над нею чужа береза. Тільки час до часу налітає туди вітер від сходу. Тоді і смерека, і береза грають на своїх струнах мелодії далекої бережанської тихої сторони…” (Р. Купчинський).

Хай ніколи більше на долю нашого народу не випадають часи забуття чи замовчування власної історії. Богдан Лепкий повернувся у творах на Україну, якій присвятив увесь талант митця, вченого і педагога. Він заслужив на глибоку пошану і щиру вдячність сучасників і наступних поколінь.

II. Вступна частина. Вчитель зачитує легенду про щастя.

– Якими шляхами йшли люди до щастя?

– Чому ніхто не міг його дістати?

– Чому, на вашу думку, бідна жінка також не бачила ніколи квітки щастя?

– Яким чином це вдалося її сину?

– Що корисного для себе ви дізналися з цієї легенди?

Напишіть переказ поданого тексту.

Легенда про щастя

Ви чули легенду про щастя? Стверджують, що воно перебувало у золотистому, щільно стуленому пуп’янку тюльпана. Ніхто не міг дістатися до нього, хоча й намагалися: хто – силою, хто – хитрощами, хто – заклинаннями. І йшли до тієї квітки і старі, й молоді, здорові й каліки, ішли царі з шляхетним почтом і жебраки з торбами, йшли багатії-марнотрати і злидарі без шеляга за душею. Натовп біля квітки збирався і згодом розходився ні з чим. Щастя нікому не давалося до рук.

Та ось одного разу луками, де росла ця квітка, йшла, натомлена тяжкою працею, бідна жінка, яка вела за руку свого маленького сина, їй хотілося бодай подивитися на пуп’янок чарівної квітки щастя, якого вона так і не побачила за все своє життя, лише тяжко зітхала, згадуючи про нього.

Жінка тихенько, із завмиранням серця наблизилася до квітки… Раптом її хлопчик, побачивши пуп’янок чарівної квітки, дзвінко і голосно, як може лише дитина, розсміявся.

(М. Золотницький).

III. Актуалізація опорних знань.

Технологія “Мікрофон”. Діти по черзі відповідають на запитання: у чому ви вбачаєте своє щастя? Один з учнів записує відповіді товаришів на дошці.

(Запис можна зробити на аркушах паперу у вигляді пелюсток).

1. Слово вчителя. Звертання до епіграфа уроку. В давньослов’янській міфології доля уособлювала щастя. Щаслива доля – хороша, чепурна, а лиха – запухла, заспана. Із поширенням християнства зміцнювалась віра в те, що доля дана кожному Богом і уникнути її неможливо. У народі існувало правило: щасливу долю потрібно сприймати із вдячністю, а не з погордою, бо можна втратити її.

Спочатку само слово “Бог” мало значення “доля”. Причому найдавніші уявлення про неї грунтувалися на вірі в незалежність долі від самої людини. За стародавніми уявленнями, доля мала надприродну силу і наперед визначала життя людини.

– Пригадайте народні прислів’я, в яких йде мова про людську долю. (“Своєї долі і конем не об’їдеш”, “Лихої долі не вгадаєш”, “Не родись багатий та вродливий, а родись при долі та щасливий”, “Як не було талану, не буде й долі”).

– Отже, з якими словами ототожнювали в давнину слово “щастя”? (Зі словами “Бог”, “доля”).

Б. Лепкий багато зробив для розвитку дитячої літератури. На жаль, досі усе написане письменником ще не зібране і не перевидане. Твори для дітей вийшли у світ під назвою “Цвіт споминів”. Основу цього видання склали такі книги: “Казки”, “Під Великдень”, “Під Різдво”, “Під ялинку”, “Оповідання”.

У 7 класі ми вивчаємо “Цвіт щастя” і “Мишка (Казка для дітей: для малий і великих)”, що ввійшли до книги “Під ялинку”, видану в Нью-Йорку 1958 року. Твори Б. Лепкого для дітей передусім приваблюють ясністю, винятковою простотою, щирою розмовою з меншими читачами, як з рівними. Вони несуть особливий настрій, якусь невимовну ностальгію, що вловлюється на рівні душі. Це тому, що

Письменник жив на чужині й болісно переживав розлуку з рідним краєм, тужив за ним. Подумки повертався на батьківщину, і це було одночасним поверненням у світ дитинства, пропахлим чебрецем і м’ятою, цілушкою свіжоспеченого хліба, великодньою паскою і різдвяною кутею. Але у творах для дітей Б. Лепкого відчуваємо не тільки тугу і біль, а й тиху просвітлену радість, осяйне щастя, бо дитинство – це ще й море сонця, материнського тепла і любові, хвилюючого відкриття світу і його невичерпних див.

2. Робота над текстом твору.

А) Коментоване читання.

Процитувати відповідні рядки з новели, прокоментувати їх.

– Як по-народному мати пояснює дитині, що таке щастя і доля?

– Яким змальовує мати цвіт щастя? Прокоментувати речення “Як дивитися на його, то очі радуються, а на серці робиться весело й мило”.

– Які думки і переживання викликала у хлопчика розповідь матері?

– Зачитати речення, в якому йде мова про прийняте хлопчиком рішення.

– Розкажіть про допомогу природи, оживлену уявою головного героя, у пошуках цвіту щастя.

– Чи зникло у хлопця бажання шукати квітку щастя після невдалої спроби? А в дорослому віці?

Б) Гіпотетичний прогноз. Чи відшукає, на вашу думку, головний герой колись квітку щастя?

В) Післятекстова робота.

Знайти у тексті новели “Цвіт щастя”:

Картини природи

Настрій, що їм відповідає

“Зорі блідли, блідло й небо. Солов’ї притихли”

Хлопець схвильований, збентежений

Записати у зошити.

Г) Робота в групах. Клас ділиться на три групи.

– Завдання для І групи. Знайти художні засоби в описі вечора, виписати їх, додавши свої приклади. Підготувати творчий переказ від першої особи, використовуючи зроблені записи.

Художні засоби: “місяць, немов човен круглий і срібний”, “по вечірнім, тихім блакиті”, “по дрімливій воді”, “синявим кольором”, “місячне світло лилося і обливало”, “котилася вона (вода) дрібонькими, як морщини на старечім лиці, хвилями”.

Доповнення учнів: молодий місяць, мов серпанок, визирнув із-за хмари; ставок спить; місячне сяйво розсипало перламутрові блискітки, дрібненькі хвильки, мов малі щіпки, гралися, перестрибуючи одна через одну.

– Завдання для II групи. Знайти і виписати художні засоби в описі ранку, додавши свої приклади. Творчо переказати, використавши записи.

– Завдання для III групи. Виписати художні засоби, придумати свої приклади. Підготувати творчий переказ від III особи, використовуючи записи у зошитах.

Д) Дослідження-пошук метафоричності образів за ілюстрацією до новели “Цвіт щастя”.

Ви звернули увагу на метафоричну мову твору. Яку роль у ній відіграють тропи? (Ці тропи сприяють образності, роблять картини зримими, а відчуття гострішими). За допомогою чого художник досягає метафоричності змальованих образів? (Очі, хвилі).

– Якби ви були художниками, яку картину намалювали б?

3. Визначення жанру твору. Новела (від лат. “новий”) – прозовий жанр, близький до оповідання. Новела – це невеликий розповідний твір переважно про одну якусь незвичайну подію, що стала поворотною в долі персонажів, з несподіваним фіналом. Дія в новелі напружена, драматична, з гострими конфліктами. У новелі здебільшого увага зосереджується не на показі зовнішніх подій, а на розкритті настроїв і переживань персонажів. Для новели характерні точність і виразність деталей, економність у використанні художніх засобів, стислість у всьому.

IV. Підсумок і узагальнення вивченого.

Творчий проект “Якими шляхами люди намагаються стати щасливими”.

(Учні з допомогою вчителя записують на дошці різні шляхи, за допомогою яких люди прагнуть стати щасливими).

Наприклад: Пізнання себе, прощення, високе становище у суспільстві, багатство, гроші, добрі вчинки, допомога ближнім, сила, хитрощі, брехня, зрада, підступність, самопожертва).

– Пропонуємо учням закреслити цінності, які, на їх думку, є фальшивими.

Кожна людина у своєму житті прагне бути щасливою. Та кожен шукає свою дорогу до щастя. Який би ви не обрали шлях, пам’ятайте: не можна своє щастя будувати на горі іншого. Щаслива та людина, у серці якої горить жертовний вогонь любові. Господь залишив людству дві головні заповіді любові. За прикладом Ісуса Христа ми повинні робити добрі вчинки, допомагати потребуючим, сумлінно виконувати свої обов’язки перед близькими, державою, суспільством і Господом.

Любити тих, хто нас любить і хто нас ображає. Любити так, як полюбив нас Всевишній Отець. Це істинне щастя на землі.

У. Домашнє завдання.

Скласти усний твір на тему “Найщасливіший випадок у моєму житті”. Прочитати твір “Мишка (Казка для дітей: для малих і великих)”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...


Богдан Лепкий. “Цвіт щастя”. Прагнення кожної людини бути щасливою, істинні та фальшиві цінності на дорозі до щастя
эссе на тему иван грозный