Безприданниця характеристика образа Карандишева Юлія Капитонича

Карандишев Юлій Капитонич – “парубок, небагатий чиновник”. К. – особливий герой у світі Островського, що примикає до типу бідного чиновника, що володіє почуттям власного достоїнства. При цьому самолюбство в ньому гіпертрофовано настільки, що стає заміною будь-якому іншому почуттю.

Лариса для нього – це не просто кохана дівчина, це ще й свого роду приз, що йому дістається, можливість восторжествувати над Паратовим, шикарним і багатим суперником.

Одночасно ДО. відчуває себе благодійником, що бере в дружин безприданницю, почасти

скомпрометовану відносинами з Паратовим. Йому увесь час дають зрозуміти, що його обрали просто через невдалі обставини, в іншому випадку його не пустили б у будинок Огудалових.

Навіть будучи майже офіційним нареченим, К. сприймається Огудаловими як “запасний варіант” на той випадок, якщо не підкрутиться богатий і гарний, “ідеал чоловіка”, і це його принижує, позбавляє почуття перемоги. К. відкидає той шлях до справжнього володіння, що йому пропонує Лариса: “Ви бачите, я стою на розпуття; підтримаєте мене, мені потрібно схвалення, співчуття; віднесіть до мене ніжно, з пещенням! Ловите мінути, не пропустите

їх!

” – тобто шлях смиренності, можливість заслужити любов лагідністю й відданістю. Він, як і Лариса, перебуває в полоні фантома – ілюзії величі й блиску Паратова. Його роздратоване, хворобливе самолюбство бере гору над любов’ю, бажання виглядати в очах інших щасливим суперником Паратова виявляється вище прагнення бути улюбленим.

На прохання Лариси виїхати в глухомань від міського життя він відповідає: “Тільки вінчатися – неодмінно тут; щоб не сказали, що ми ховаємося, тому що я не наречений вам, не пари, а тільки та соломинка, за якої хапається потопаючий… ” Островський не співчуває самолюбству маленького чиновника. Для нього це не шлях до “самостоянью людини”, до усвідомлення їм своєї абсолютної цінності, навпроти – лише приводить до прагнення жити такою ж фантомним, ілюзорним життям, як у Паратова, до відмови від справжніх моральних цінностей. Це особливо ясно у фінальній сцені.

Коли К. кидається на коліна й кричить: “Люблю, люблю”, – виявляється занадто пізно, ситуація вже непоправна й можливість перемогти Ларису силою страсті загублене. За цим визнанням треба вчинок неможливий для людини люблячого, що вперше осознали це почуття, – убивство. “Не діставайся ж ти нікому” – це картинний жест, поза маленької людини, що самозатверджується у володінні жінкою, що йому “не пари”.

К. не може мати цю жінку живої й затверджує свою владу над мертвою. К. тим самим відрізняється, наприклад, від Краснова з “Гріх так лихо на кого не живе”. Це не варіація на тему Отелло.

Чинене ним убивство не відплата за зганьблені подання про чесноту, але акт присвоєння, остання спроба восторжествувати над суперниками, що перевершують у всім.

“Я багато, дуже багато переніс уколів для свого самолюбства, моя гордість не раз була ображена; тепер я хочу й вправі погордитися й повеличатися”. І саме в цьому він особливо смішний і жалюгідний. Все його поводження на сцені будується на постійному посоромленні його спроб устати в позу шляхетного нареченого, блискучого кавалера або світську людину




Безприданниця характеристика образа Карандишева Юлія Капитонича
образ соломії дорогою ціною