Безконфліктність

Безконфліктність (відсутність конфлікту) – характеристика стану суспільства, літератури, в яких немовби відсутні конфлікти як джерело розвитку суспільних явищ чи зображених у творі подій. На цьому понятті будувалася хибна “теорія безконфліктності” в радянському літературознавстві 40-50-х XX ст. Теоретичною основою Б. був поділ соціальних суперечностей на антагоністичні (непримиренні) і неантагоністичні, а також твердження, що з “побудовою основ соціалізму в СРСР” (з 1936) залишаються тільки неантагоністичні конфлікти, породжувані

боротьбою передового і відсталого, свідомих громадян з людьми, що не позбулися “пережитків минулого” тощо. Суспільним стимулом до розробки теорії Б. були масові репресії проти письменників, які змальовували складнощі радянського ладу, особливо проти сатириків. Теорія Б. породила т. зв. лакувальну літературу, особливо негативно відбилася на драматургії і сатирі. Навіть після критики цієї догми у партійній пресі ще довго залишалося таке розуміння конфлікту в літературі “соцреалізму”, оскільки джерела гострих конфліктів вбачалися тільки в класово-соціальних протилежностях і “ворожих ідеологічних диверсіях”.
Промовистим втіленням такого розуміння конфліктності і безконфліктності є п’єси О. Корнійчука “В степах України”, “Приїздіть у Дзвонкове”, романи С. Чорнобривця “Визволена земля”, С. Скляренка “Карпати”, численні оповідання про “звичайних радянських людей”, про “ідеального героя”. Твори, які бодай принагідно торкалися” істотних конфліктів життя суспільства, до друку не допускалися або друкувалися за кордоном (“Журавлиний крик” Р. Іваничука, твори М. Руденка, В. Стуса).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)


Безконфліктність


зеленая букашина текст
Безконфліктність