БАЛАДА ПРО РОБІН ГУДА – Фольклорні балади



Фольклорні балади

БАЛАДА ПРО РОБІН ГУДА

Розділ перший

ЯК РОБІН ГУД СТАВ РОЗБІЙНИКОМ

Хто щастя зичить бідакам

І волелюбний сам,

Сідайте в коло – розповім

Про Робіна Гуда вам.

Він за найкращих друзів мав

Знедолених усіх,

А багачів на смерть лякав

Його мисливський ріг.

Тринадцять літ

Роб славно жив

У лісовій глуші.

Розбійник долею він був

І лицар – у душі.

– Хто говорить? До кого звертається?

Було це давно, ще за Генріха II, який після запеклої боротьби із своїми братами зійшов на престол Англії. За тих часів північ країни вкривали великі заповідні ліси, в яких полювати міг тільки король, а всім іншим під страхом смерті заборонялося вбити бодай єдиного оленя. Ці ліси охороняли королівські лісники, і головний лісничий у кожному лісі мав таку саму владу, як шериф в оточеному мурами місті чи навіть єпископ у своєму абатстві.

Найбільші королівські заповідники – Шервудський та Бернесдейльський ліси – прилягали до двох міст – Шервуда та Бернесдейля. Протягом кількох років головним лісничим там був один чоловік, на ймення Х’ю Фітзу. Він мав тиху, лагідну дружину і маленького сина Роберга. Хлопчик, як свідчить запис в актовій книзі, народився 1160 року в місті Локслі – через те його часто й називали Локслі або Роб з Локслі. Гарненький, з пружним і дебелим тільцем, Роб, як тільки

міцно зіп’явся на ноги, одразу й понад усе уподобав блукати з батьком по лісу. А коли змужніла його рука, він навчився спритно натягати лук і пускати несхибну стрілу. Довгими зимовими вечорами найбільшою радістю для Роба було слухати батькові розповіді про хороброго Зеленого Віллі-розбійника. Цей Віллі зовсім не боявся королівських лісників і багато років гуляв по заповідниках, стріляючи оленів та бенкетуючи із своїми друзями.

Коли надворі стояла негода, Роб цілими днями стругав рівненькі стріли для довжелезного лука й прив’язував до них сірі гусячі пера.

Дивлячись, як світиться синове обличчя, коли той слухає розповіді про вільне лісове життя розбійників, любляча мати тільки зітхала… Вона вчила його читати й писати, прищеплювала йому гарні манери, вчила бути правдивим і чесним як перед сановитими лордами, так і перед простими селянами. Та хоч яка була приємна хлопчикові материна наука, проте він почувався щасливішим, коли з луком у руках вільно блукав лісовими нетрями, прислухаючись до таємничої мови дерев.

У ті радісні й безтурботні дні у Роба було двоє друзів: Віллі Геймвелл, син батькового брата, який жив у Геймвелл-Лоджі, біля Нотгінгема, і Маріан Фітцуолтер, єдина дочка графа Хантінгдона.

Замок Хантінгдон добре було видно з одного високого дерева, яких багато в Шервудському лісі, і кожного ясного дня біла Робова хустинка сповіщала з цього дерева Маріан, що він уже чекає на неї.

У замок до дівчини Роб не ходив, бо їхні батьки ворогували. Поміж людьми ходили чутки, що нібито законний граф Хантінгдона був Х’ю Фітзу, але його землі підступно прибрав собі до рук Фітцуолтер, улюбленець короля. Однак ані Роб, ані Маріан аніскільки не зважали на ворожнечу своїх батьків, хоч вона з кожним днем і поглиблювалась. Вони тільки знали, що великий зелений ліс відкритий для них і що цей широкий-преширокий світ напоєний пахощами квітів і сповнений пташиними піснями.

Дні дитячих розваг пролетіли швидко й непомітно, та надто скоро над головами Роба і Маріан зібралися грозові хмари.

У Робового батька, крім Фітцуолтера, було ще два непримиренних вороги: сухоребрий шериф Нотгінгема і гладкий єпископ Герфорда. Ці троє ворогів змовилися між собою і нашепотіли на вухо королеві таке, що Х’ю Фітзу одразу втратив посаду королівського лісничого. Холодного зимового вечора батька, матір і Роба вигнали без попередження на вулицю, позбавивши будь-яких прав на майно. Шериф заарештував лісничого за зраду, про яку бідолашний Х’ю Фітзу не мав навіть гадки, і запроторив його до ноттінгемської в’язниці. Першу ніч Роб з матір’ю також перебували у в’язниці, але вранці їх вигнали геть. Тоді вони звернулися по допомогу до свого єдиного родича, сквайра1 ДжорджаГеймвелла, який радо надав їм притулок…

Менш ніж за два місяці матері в Роба не стало. У хлопця від цієї втрати наче обірвалося серце. Та не встигли зацвісти на материній могилі перші весняні квіти, як на Роба впало нове горе: не стало й батька.

Минуло два роки. Двоюрідний брат Роба, Віллі, вчився у школі далеко від дому; Маріан батько відіслав до двору королеви Елеонори, коли довідався про дружбу дочки з Робом. Отже, цілих два роки осиротілий хлопець був зовсім самотній.

Грубувато-добродушний старенький сквайр ставився до нього з щирою ніжністю, але нічим не міг допомогти своєму племінникові, який не знаходив собі місця, весь час напружено над чимось думав і ніби шукав щось утрачене. А Роб просто нудьгував за колишнім життям у лісі не менше, ніж за ласкою матері й товариством батька. Кожного разу, коли він орався за тремтливу тятиву лука і, пославши довгу стрілу, чув свист сірих гусячих пер, в його уяві оживали щасливі дні, яких він уже не міг повернути.

Та якось уранці, коли Роб прийшов до сніданку, дядько замість привітання, зустрів його такими словами:

– Я маю для тебе новину, мій хлопчику! – Старий щиросердий сквайр допив останній ковток пива і гримнув об стіл олов’яним кухлем.

– Що ж це за новина, дядечку Джордж? – з цікавістю запитав юнак.

– Є добра нагода випробувати твій лук і здобути гарненький приз! У Ноттінгемі тепер ярмарок, і шериф оголосив змагання лучників. Найкращі з них

Стануть королівськими лісниками, а того, хто стрілятиме найвлучніше, чекає ще й нагорода – золота стріла. Звісно, така цяцька тобі ні до чого. Але ж хіба це не те, що потрібно володарці твого серця? Га, Робе? Що скажеш, мій хлопчику?

Сквайр голосно засміявся і знову вдарив кухлем об стіл.

У Роба засвітилися очі.

…За кілька днів одного погожого ранку Роб вирушив з Лосклі й подався через Шервудський ліс до Ноттінгема. Через плече у нього висів довгий тисовий лук, при боці погойдувався сагайдак, вщерть наповнений стрілами, а в руці юнак міцно стискав дебелий ціпок. Ставний і гінкий, він був убраний з голови до п’ят у все зелене і йшов швидким, бадьорим кроком. Серце його співало: юнак був сповнений великих надій і не мав жодного ворога в світі. Та це був останній ранок в житті Роба, коли в нього не було ворогів. Продираючись крізь хащі Шервудськото лісу й насвистуючи грайливу мелодію, він раптом наскочив на гурт лісників, що влаштували бучний бенкет під розлогими шатами столітнього дуба…

Роб тільки глянув на ватажка лісників і миттю зрозумів, що перед ним – ворог. Це був той самий чоловік, який незаконно посів батькове місце головного лісничого… Однак Роб не сказав йому жодного слова і мирно пішов би далі, коли б ватажок лісників, промивши горлянку неймовірно великим ковтком пива, не загорлав:

– Слово честі, оте хлоп’я вважає себе стрільцем!

Куди поспішаєш, парубче, з своїм іграшковим луком та стрілами? їй-бо, він чалапає в Ноттінгем на змагання!

Лісники зустріли ці дотепи громом образливого реготу. Роб скипів. Він справді вважав себе добрим лучником і тому гнівно гукнув у відповідь:

– Мій лук не гірший од вашого, а стріли мої летять далеко і влучно, – отже, не вам мене вчити!

– Гаразд, нехай буде по-твоєму, – сердито відповів лісничим, – за хвастощі накладеш головою, якщо не влучиш у мою ціль.

Тієї миті з лісової гущавини, поскубуючи траву, вийшов табун оленів. До них було не менше як сто кроків. Це були королівські олені, але на такій відстані їм здавалось, ніщо не могло загрожувати. Головний лісничий показав пальцем у бік тварин:

– Якщо твоя хирлява рука пошле стрілу хоча 6 на піввідстані до них, я буду з тобою закладатись.

– Годі! – вигукнув Роб. – Кладу свою голову проти двадцяти пенні, що отой ваш красень ватажок робить зараз останній свій подих!

Нічого більше не кажучи, він помацав тятиву, наклав стрілу і відтягнув праву руку до скроні. Мить – і співуча стріла променем сяйнула через широку галявину. Ще мить – і олень-ватажок високо підскочив на місці, а потім, як підтятий, упав додолу.

– Ти знаєш, дурна твоя голова, що ти накоїв? – кричав головний лісничий. – Ти вбив королівського оленя! За такі витівки наш король Генріх карав смертю. Ні слова про гроші! Мерщій забирайся геть, і щоб мої очі більше тебе не бачили!

Хвиля обурення здійнялася у Робових грудях.

– Я йду, бо твоя пика вже намуляла мені очі, любий лісничий. На тобі недоноски мого батька! – вигукнув він і, одвернувшись, пішов своєю дорогою.

Лісничий сприйняв ці слова як погрозу. Налившись кров’ю від люті, він схопив свій лук і вистрілив у спину Робові. На хлопцеве щастя, в останню мить лісничий, наступивши на суху гілку, заточився: стріла просвистіла біля самісінького вуха в Роба і лише вирвала кілька волосинок на голові.

Роб затремтів від гніву і рвучко обернувся до ворога, який стояв кроків за сорок від нього.

– Ха! – вигукнув він. – Хвастати майстер, а стріляти не вмієш! Ось тобі з мого іграшкового лука!

В повітря шугнула стріла. Головний лісничии зойкнув і впав долілиць. З лютими криками лісники стовпились навколо свого начальника, але побачили, що допомога йому вже не потрібна. Так помстився Роб за смерть батька, хоч тепер сам опинився поза законом.

…Надвечір, голодний і стомлений, Роб прибився до хатини, що стояла на далекому узліссі. Там жила одна бідна вдова, яка знала Роба ще хлопчиком…

Стара жінка радо зустріла гостя, швиденько напекла йому коржів у приску2, а потім поклала спочити і змусила розповісти усе, що з ним сталося.

– Пекельнии вітер гуляє по Шервуду, – сумно похитавши головою, мовила стара. – Багатії зовсім розперезались і грабують бідноту, як самі знають.

У мене троє синів, і всіх їх оголосили розбійниками тільки за те, що вони минулої зими вбили одного королівського оленя, аби не померти з голоду. Тепер вони ховаються в лісі. Вони ж і казали мені, що разом з ними там переховується ще десятків чотири добрих людей, які не дадуть себе скривдити – у них проти кривдників завжди напоготові луки.

– Бабусю, а де вони? – вигукнув Роб. – Слово честі, я пристану до них.

– Ні, ні, – почала була відмовляти стара жінка, однак, розміркувавши, що іншої ради для хлопця немає, сказала: – Сьогодні ввечері сини навідають мене. Залишайся тут і побалакай з ними, коли тобі треба.

Роб з радістю лишився, а темної ночі вже мав розмову з трьома удовиченками, з трьома відважними молодцями, які одразу припали йому до серця.

Упевнившись, що всі Робові наміри збігаються з їхніми волелюбними пориваннями, вони взяли з нього присягу на вірність і тільки тоді розповіли, де схованка їхньої ватаги. Це місце Роб знав дуже добре.

Наостанку один з удовиченків сказав:

– Але в нас досі немає ватажка, у якого б голова працювала так само добре, як і рука. І ми домовились обрати собі ватажком такого розбійника, у якого стане кебети, щоб пробратися непоміченим у Ноттінгем і здобути винагороду на змаганнях лучників.

Роб скочив на ноги.

– Вчасно сказано! – вигукнув він. – Бо я ж саме зібрався на ярмарок, і ніякі лісники, ніякі шерифові

Посіпаки не завадять мені влучити в самісіньке яблучко цілі!

…Пробиваючись крізь густий натовп до місця змагань, Роб вийшов на широкий базарний майдан. Повітря стрясали закличні звуки сурм, і людські потоки швидко заповнювали площу перед старовинною ратушею. Роб проштовхався сюди саме тоді, коли урядовець почав голосно зачитувати таку відозву шерифа графства Ноттінгем:

– “Молодик, на ім’я Роберт, племінник сквайра Геймвелла з Геймвелл-Холла, убив головного лісничого його величності короля і оголошується поза законом. Сто фунтів стерлінгів винагороди тому, хто спіймає вищезазначеного Роберта живим або мертвим”.

…Великі змагання почалися після полудня. Двадцять лучників вийшли на поле для турнірів і приготувалися до боротьби за золоту стрілу. Серед них впадав у око жалюгідний на вигляд жебрак, одягнений в строкате лахміття, з засмаглими до чорного й подряпаними обличчям та руками. Копицю рудуватого волосся прикривав каптур, дуже схожий на ті, які носять ченці. Жебрак повільно прокульгав за стрільцями і неквапливо зайняв місце в їхньому ряду. З натовпу почулися глузливі вигуки. Та, оскільки за умовами змагання в них міг взяти участь кожен, ніхто не вимагав, щоб жебрака прогнали.

Пліч-о-пліч з Робом, – бо це, звісно, був він, – стояв м’язистий смагляволиций парубійко з зеленою перев’яззю на лівому оці. З нього теж реготалися, але

Він зовсім не звертав на те уваги і мовчки випробовував свій лук вправними, звичними до стрілецької зброї руками.

Трибуни для глядачів, що величезною підковою оточували стрільбище, були переповнені. Там зібралася дрібна шляхта й поспільство з навколишніх сіл та містечок. Всі нетерпляче чекали початку змагань.

У центральній ложі сидів кістлявий бундючний шериф, його обвішана коштовностями дружина й дочка, яка всім своїм виглядом показувала, що вона сподівається одержати золоту стрілу з рук переможця і таким чином стати королевою дня.

В сусідній ложі розсівся товстенний єпископ Герфорда, а в ложі з другого боку сиділа дівчина, чиє темне волосся, карі очі й витончені риси обличчя примусили Робове серце радісно стрепенутися. То була Маріан! Вона приїхала погостювати з Лондона від двору королеви і тепер сором’язливо горнулась до свого батька, графа Хантінгдона.

Проспівали сурми, і натовп завмер. Герольди3 ще раз оголосили умови змагання. В ньому могли взяти участь всі охочі. Першу ціль буде встановлено за тридцять елів4. Ті, що влучать у яблучко, стрілятимуть у другу ціль, пересунуту на десять елів далі. Третю ціль поставлять ще далі, і так аж поки визначиться переможець. Він одержує золоту стрілу й посаду королівського лісника, а також завойовує право обрати королеву дня.

Роб стріляв шостий. Чоловік з зеленою перев’яззю на оці зустрів його постріл схвальним бурмотінням. Сам же він пустив свою стрілу з видимою недбалістю, проте також влучив у середину, де було кружальце, не більше за бичаче око.

Натовп шаленим ревом і вигуками “ура” вітав переможців першого туру змагання. Знов заспівали сурми, і другу ціль було поставлено вже за сорок елів…

– Жебрак! Дивіться, що виробляє жебрак! – шаленів розпалений натовп. – Знову йому пощастило!

І справді, Робова стріла стриміла набагато ближче до середини, ніж будь-чия інша. Влучніше за нього вистрілив тільки “Одноокий”, як охрестив натовп парубійка з перев’язаним оком. На його постріл глядачі відповіли одностайним ревом. Таку стрільбу можна було побачити в Ноттінгем і не щодня.

Тим часом сурми сповістили про початок третього гуру – ціль установили на відстані п’ятдесяти елів.

– Слово честі, мій юний друже, ви непогано володієте луком, – сказав Робові його дивний сусіда під час перерви для відпочинку. – Хочете, щоб я зараз стріляв перед вами?

– Ні, – відповів Роб, – але й ви дуже добрий стрілець, і якщо перемога випаде мені, то отих індиків ви напевне залишите далеко позаду.

І він зневажливо кивнув у бік трьох лучників, навколо яких стовпилися їхні вболівальники, переважно слуги шерифа, єпископа та графа.

Потім Робів погляд ковзнув у ложу, де сиділа прекрасна Маріан. Здавалось, дівчина й собі стежила за ним, бо очі їхні зустрілися; проте Маріан квапливо одвернулася. Одноокий усе те враз помітив.

– Еге, твоя обраниця! – промовив він посміхнувшись. – Та ще й гідніша золотої стріли, ніж ота пихата шерифова міс.

Роб швидко глянув на Одноокого, та побачив у його погляді саму тільки щиру прихильність.

…На мить юнак звернув свій погляд на ложу, де сиділа темноока дівчина. Серце його радісно тьохнуло. Маріан помітила той погляд і злегка усміхнулась! Роо умить відчув, що вона впізнала його, незважаючи на химерне вбрання, і всім серцем зичила йому не зганьбити слави старого Шервудського лісу. Роб упевненою рукою натягнув лук і, вибравши мить міжпоривами вітру, пустив стрілу. Вона співуче пролетіла через поле і вп’ялася в самісіньку середину цілі.

– Жебрак! Жебрак! Ура йому, ура! – заволав збуджений натовп, перейшовши з глузування на безоглядну прихильність до Роба. – Ну що, поб’єш його, Одноокий?

Парубійко з зеленою пов’язкою на оці зневажливо посміхнувся і став до бою. Невимушеним граційним рухом він натягнув лук і, ніби й не дивлячись на ціль, пустив крилату стрілу. Вона з свистом шугнула до цілі; сотні застиглих очей проводжали її в польоті. І знов дикий рев натовпу розітнув глибоку тишу. Стріла Одноокого лише трішечки не влучила в середину, але обчухрала пір’я на Робовій стрілі. Придивившись до цілі й зрозумівши свою помилку, невідомий лучник здивовано знизав плечима. Він не зважив на мінливість вітру, і стрілу занесло трохи вбік. Та, незважаючи на свою поразку, він перший привітав Роба з перемогою.

– Сподіваюсь, ми ще колись позмагаємося, – сказав він. – А по правді, мені зовсім не потрібна ота золота цяцька; я просто хотів допекти проклятому шерифові. Що ж, тепер коронуй обраницю свого серця.

І, несподівано повернувшись спиною, він зник у натовпі раніше, ніж Роб спромігся сказати, що й він при нагоді охоче б з ним позмагався.

Герольд запросив Роба до шерифової ложі, де чекала його винагорода…

– Робе Мандрівник, – сказав він, – ось золота стріла, яка належить кращому лучникові нинішнього дня. І ти виборов цей приз. Подаруй його тій, яка цього справді гідна.

Відразу ж герольд відштовхнув Роба ліктем і майже силоміць повернув його до дочки шерифа, яка сиділа з пісною усмішкою на вустах. Та Роб не звернув на те уваги. Він узяв золоту стрілу й підійшов просто до ложі, де сиділа прекрасна Маріан.

– Леді, – сказав до неї Роб, – прошу вас, прийміть оцей маленький подарунок від бідного мандрівника, готового завжди вам служити найкращими стрілами з свого сагайдака.

– Дякую вам, Робе в каптурі5, – відповіла дівчина, лукаво звівши брівку і встромивши сяючу стрілу в своє темне волосся.

Натовп голосно гукав:

– Слава нашій королеві! Слава!

…Шериф покликав свою сторожу і наказав стежити за жебраком. Але Роб спритно крутнувся і, загубившись у натовпі, швидко подався до міської брами.

Того ж таки вечора посеред широкої галявини в Шервудському лісі навколо яскравого багаття сиділо сорок молодців, одягнених у все зелене. Вони смажили на вогні оленину і весело гомоніли. Раптом десь поблизу хруснула гілка. Тієї ж миті всі скочили на ноги і схопилися за зброю.

– Не бійтеся, це – друг, – пролунав з хащі дзвінкий голос. – Я шукаю удовиних синів.

Наперед виступило три удовиченки.

– Та це ж Роб! – вигукнули вони. – Ласкаво просимо в Шервудський ліс, Робе!

Решта лісовиків теж підійшли до Роба і гаряче тисли йому руку, бо всі вони вже знали його історію.

Після цього один з трьох синів удови, на прізвисько Дебелий Вілл, вийшов наперед і промовив:

– Друзі, усі ви знаєте, що нашому загонові досі бракувало справжнього ватажка – шляхетного, добре вихованого, розумного, спритного і сміливого. Здається, тепер ми знайшли отамана в особі цього юнака. Я і мої брати сказали йому, що ви оберете собі за ватажка того, хто пошиє сьогодні шерифа в дурні, здобувши його золоту стрілу. Правду я кажу?

Роб засміявся:

– Можу сказати, що я таки справді пошив шерифа в дурні, а на додачу ще й забрав у нього золоту стрілу. Однак щодо приза, ви мусите повірити мені на слово, бо я подарував його одній дівчині.

Та побачивши, що слова його здалися не дуже переконливими, Роб додав:

– Я буду радий, коли ви приймете мене у вашу сім’ю простим лучником. Бо тут, я бачу, є старші й досвідченіші люди, ніж я.

…З гурту лісовиків вийшов наперед високий смагляволиций чоловік, і Роб відразу впізнав у ньому лучника з зеленою пов’язкою на оці; тільки пов’язку тепер він зняв і дивився на світ обома очима – сміливими й чесними. Він сказав:

– Роб у каптурі – так, здається, назвала вас леді, – я можу підтвердити ваші слова… Однак я, Вілл Стютлі, при всіх заявляю, що не визнаю ніякого іншого ватажка, крім вас.

Те саме зробили три молоді удовиченки, а слідом за ними з радісними вигуками й усі інші розбійники…

Щойно обраного ватажка нарекли Робіном Гудом.

Роб не заперечував, бо так назвала його прекрасна Маріан.

Того вечора ще довго навколо багаття лунали бадьорі пісні й точилися веселі розмови. Ватага подарувала Робінові Гудові ріжок, яким він мав скликати своїх бійців. Всі урочисто поклялися, що, забираючи гроші та добро в багатіїв, вони всіляко допомагатимуть бідним та знедоленим і ніколи не заподіють лиха жінці, – нехай то буде дівчина, заміжня молодиця чи вдова. Клятву давали під розлогим столітнім деревом, при багряних спалахах полум’я, за доброю вечерею і кухлем пива.

Так Робін Гуд став розбійником.

– Де й коли відбувалися дії? Як вони описуються?

– Як описується Роб-дитина?

– Які історії його приваблювали?

– Чим захоплювався Роб у дитинстві?

Чого навчала його мати?

Що було розвагою для дітей?

Яка подія змінює життя родини? Чи є в ній справедливість?

– Як характеризуються вороги батька Роба? Як ця характеристика розкриває ставлення оповідача до них?

1Сквайр – скорочена форма англійського дворянського титулу – есквайр.

– Про що мріє хлопець на самоті?

Зверни увагу на мовлення сквайра. Як його охарактеризовано?

– Як описано зовнішність Роба?

– Як змінилася поведінка Роба?

– Чиє ці слова лісничого провокацією? Чому?

– Як Роб реагує на несправедливість?

– Як розгорталася сутичка Роба з лісничим?

2Присок – гарячий попіл з жаром.

– Що розповіла стара жінка?

– Чи правдиве це повідомлення?

– Про що дізнався Роб? Яке його ставлення до новини?

– Як описується лучник?

– Як описуються багатії?

3Герольд – розпорядник на святах, лицарських турнірах.

4Ель-давня міра довжини, близько 113 см.

Зверни увагу на ритуали турніру.

– З чого починається порозуміння лучників?

Що надихає Роба?

Що вплинуло на результат стрільби? У чому перевага Роба?

– Як завершився турнір? Чи всі ритуали виконано?

– Чи була пропозиція справедливою?

5Маріан говорить: “Коіп Ноогі”, що дослівно в перекладі з англійської мови означає: “Роб у каптурі”.

– Яку клятву дали розбійники? Де це було?

– Як цей вчинок характеризує Вілла?

Спостереження

Запитання і завдання

Виразно прочитай переказ англійської народної балади про Робіна Гуда.

– Зверни увагу, як характеризуються його сміливість і шляхетність.

Аналіз

– Підтвердити цитатами з балади, що Робіну Гуду притаманні почуття власної гідності та справедливості.

– Знайди в тексті описи друзів і ворогів Робіна Гуда. Порівняй їх. Які художні засоби найбільше вплинули на твоє сприйняття персонажів?

Розвиток мовлення

Визнач особисте ставлення до проблеми протистояння багатих і бідних, що порушується в баладі. Аргументуй свою думку прикладами і цитатами з тексту.

Робота в парах

Перевірте уважність прочитання тексту.

3 якого образного вислову починається текст? Що говориться про час подій?

Чи можете ви розповісти докладніше про країну (землі), у якій (яких) відбуваються події?

Наведіть приклади повторів. Яка їх роль у тексті?

Робота в групах

Проведіть конкурс дописів до шкільної газети з використанням ребусів, крилатих висловів, загадок на основі билин і фольклорних балад.

Спочатку розподіліть обов’язки: хто добирає і редагує зібраний матеріал, хто малює і хто пише тексти. Потім порадьтеся зі шкільним бібліотекарем, де і як можна знайти цікавий матеріал. Вчіться працювати в парах і невеличких групах.

Фольклорна балада (з франц. ballade – танцювати, прогулюватися) – жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного чи соціально-побутового змісту. Оповідь зображення подій і вчинків персонажів у художньому творі.

Уміння переказувати текст – крок на шляху до вміння спілкуватися з іншими людьми. Розповідати щось – означає не тільки ділитися інформацією про подію чи сухо відтворювати перебіг подій, а й намагатися зацікавити, заінтригувати свого слухача. Як це зробити? Ось три сходинки до успіху:

1. Подумай, з яких слів ти почнеш розповідь і яку інтонацію обереш.

2. Як утримати зацікавленість слухача? Пригадай яскраві факти, поміняй інтонації (притиш промовляння, прискор ритм, зміни емоційний лад, раптово зупинись у промовлянні, додай слова “уявіть собі”, середину свого тексту зроби емоційнішою, яскравішою).

3. Дуже важливо так скерувати увагу слухача, щоб він сприйняв твій текст і розумом і серцем.

Готуймося до конкурсу дикторів дитячого телебачення

Прочитай мовчки зачин і кінцівку історії Робіна Гуда. Виразно прочитай ці уривки вголос, добери відповідний темп, дотримуйся пауз.

Чи однаковою буде інтонація читання двох уривків? Чому? Від імені кого розповідається історія? Хто її розповідає?

Хто такий Робін Гуд? Коротко перекажи зачин. Як у ньому характеризуються родина героя і він сам?

Знайди і прочитай сцену, з якої видно різне ставлення героїв до змагання. Яку інтонацію ти обереш? Чому?

Знайди у тексті ключові епізоди. Як ти їх прочитаєш?

Знайди у тексті діалог і прочитай його за особами. Покажи інтонаційно відмінності характеру героїв. Визнач слова, які називають того, до кого звертаються з мовленням. Дотримуйся правил наголошення слів.

Узагальнення

– Хто такий історичний Робін гуд?

– Яким постає образ Робіна Гуда? Чому Робін Гуд – герой балади – ідеальний герой?

Творчий проект

На основі прочитаного тексту про Робіна Гуда напиши власну історію про зустріч середньовічного лицаря з благородними розбійниками. Це й буде другий розділ твого літературного твору.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

БАЛАДА ПРО РОБІН ГУДА – Фольклорні балади
напевно усі успішні люди кар'єристи твір зно