Багатство художніх образів у творчості Сковороди

Прямі й опосередковані поняття дуже широко використовує Григорій Сковорода, взявши їх із Закону Божого, тобто Біблії, або світу символів, як їх власне називає сам автор.

Існує одне велике коло , всесвіт, що невпинно рухається за своєю траєкторію, в ньому вкинуте коло мале – людина, яка теж мусить рухатись не зупиняючись, разом зі всесвітом, якщо одне коло зупиниться бодай хоч на мить, то це й буде кінець всьому існуванню, кінець буттю.

Ми зустрічаємо коло в образі змія в кільці, де голова йому початок, а хвіст – кінець. Скручуючись в

кільце, він і становить поєднання цих двох антиномій: початку і кінця, або початкову і кінцеву літери грецької абетки: альфи і омеги.

Зрештою, маємо твердь під ногами, що також невипадково має вигляд кулі, де й перетинаються різні за своїм призначенням шляхи людські, а це вже прямі поняття. Якщо подивитись на земну кулю, змальовану прозорою, то тоді б ми мали змогу побачити їх власноруч.

Але образ плачу і образ веселого серця, хоч і є двома різними поняттями, двома кінцями однієї палиці, ми не можемо сказати, що вони ділять світ навпіл, бо вони-таки і є одна палиця, а також характеризують одне поняття не матеріального,

а невидимого світу, а саме людське почуття, що саме по собі є нейтральним, і лише схильність людини до того чи іншого кінця палиці змальовує перед нами це почуття, чи-то в позитивному, чи-то в негативному світлі. Тут безвиході немає.

Лише треба мати контроль над почуттями і пристрастями. І знову-таки, шляхом подолання всього є прагнення людини відшукати істину, а знайшовши, тим самим наблизитись до Бога.

Бог є нездоланним, неосягненним, і незбагненним людським зіпсованим розумом. Він є всюдисущим, все проникливим для людини і всього живого, першим чудом із чудес. Увесь всесвіт, все життя або, як його називає Сковорода, “хаос морський”, розташований за певною ієрархією.

Якщо добре придивитись, то побачимо цей малюнок у пірамідальній формі, від найширшого кола, що його становить земна куля, тобто це коло ще й знизу має кулю, сферу, до найвищого щабля цієї піраміди, до її вершини, на якій і знаходиться найгеніальніше Боже створіння, себто людина, але та, що прагне бути на цій висоті не задля власної досконалості всіх своїх примх, а людина, що прагне зближення з Богом, тому і стоїть на самісінькому вершку піраміди.

Біля підніжжя цієї піраміди перебуває “море хаосу” з великими хижими хвилями, але чим більше людина тягнеться до Бога, тим вище вона стоїть на пірамідальній драбині, і тим далі вона від цих зажерливих хвиль, тим не доступнішою вона є для них, а вгорі і навколо оповиває нас з усіх боків, проникаючи всередину усього існуючого і живого, до самих сакральних куточків кожного створіння, наш Творець, Бог.

Тому і є кожна наша дія ним керована, тому і стає Він, коли потрібно, нам на заваді, щоб не утнули чогось геть жахливого, чого б неможливо було вже виправити. Коли щабель такої ієрархічної пірамідки, крім нижнього, себто земної кулі, є у вигляді кінця, але з гранями на кшталт багатокутника, але правильної форми, симетричного.

Саме ці грані, або ребра, і є шляхами нашими, що насамкінець зближують нас з Істиною. Тому подивившись уважно й прискіпливо на ці грані, з відвертим серцем ми бачимо, що вони не всі пологі, а деякі з них круті, майже відсічні, тому вони і відлякують людину, шукаючу простішої дороги для себе. І лише деякі сміливці наважуються дертись по стрімких стежках з вибоїнами, тому на них важко підійматися, але важко злетіти й до кінця – в безодню, “морської стихії”, а не те, що для людей, котрі обрали широку, пологу, гладеньку, але вельми слизьку дорогу, підйом.

Вони падають, а піднятись більше не мають змоги, і хвилі з радістю й зловтіхою, без попереднього – жалю за такими невдахами, поглинають їх, тягнучи за собою в безодню й безкрайнє “море”, в своє кипляче пекло, що спотворює на кшталт зіпсутого дзеркала твердь і міць небесну.

Із цим треба боротись, бо перебування на дні “моря” навряд чи приємне й радісне. І Господь знайшов цей вихід для нас, пославши на землю єдиного свого сина – Ісуса Христа, задля нашого спасіння. А перед тим обрав ще одну людину, крім того, – жінку, для боротьби з пеклом диявольським, Матір Христову – Марію, що первородний гріх її не торкнувся.

На картинах, визнаних світом, Марію змальовують або на кулі земній, як це бачимо у Григорія Сковороди, або на місяці, чи хмарці. Але це нічого не змінює, бо і куля земна є сферою, і місяць ми бачимо в такому вигляді, хоч і не завжди, бо інший бік його закритий для наших очей тінню, і хмаринка – це теж сфера, хіба тільки дещо химерна, бо не кожен може вбачати в ній символ Небесної Тверді, а також символ вінця Богородиці на Царицю неба і землі.

Ці вище змальовані сфери, символізуючи зло, оповиває змій, а голову йому душить п’ятою Богородиця. Саме в такий спосіб і Сковорода змалював цей образ Богородиці на земній кулі, що веде невпинну боротьбу зі спокусою, з дияволом, з пеклом, з “морем хаосу”, з суцільним безладдям, що панує в світі, намагаючись також вести нас шляхом істини, дорогою, яка не є неможливою, бо нею йшов Христос.

Тож кожен має свій шлях, а відтак, свій хрест, який мусить приймати не як катування, а лише як очищення власного єства, через шлях катарсису пройти до Царства Вічного, до Батьківського Дому. Очищення серця, насамперед, кордоцентризм – це своєрідний ключ в усій поетиці доби бароко. Ця душа, це радісне піднесення, що через очищення все ближче і ближче наближує до Бога, піднімаючись поволі вгору.

Життя Сковорода бачив дещо суб’єктивно, він ніби дивився на багато років вперед, передбачаючи те, що мало б статися значно пізніше, намагаючись при цьому подати корисні поради, і не лише одній людині, а суспільству взагалі.

Отже, численними образами і збірними поняттями наскрізь пронизана творча спадщина Сковороди. Найпоширенішим образом, який вбирає в себе мільйони інших образків в поетиці Г. Сковороди постає море. Такому збірному поняттю “море бездонне” протиставляється “твердь небесна” з усіма своїм небесними світилами: сонцем – Бог, провідною зіркою – Марія, та поєднанням людського і Божого є Син Божий – Ісус Христос.

Культ поклоніння Богові, сину Божому, Духу Святому та Діві Марії є ще однією характерною рисою для барокової літератури також, як для вельми яскравого її представника Г. Сковороди.




Багатство художніх образів у творчості Сковороди
патріотичні мотиви у творчості шевченка