Автобіографічна основа роману “Сад Гетсиманський”

У романі “Сад Гетсиманський” Іван Багряний розповів про свої поневіряння у радянських тюрмах 1930-х років. Уперше його заарештували в Харкові 1932 року, звинувативши в українському буржуазному націоналізмі.

Під час слідства він поводився впевнено і незалежно. Тоді його запитали:

“Якби ви були на нашому місці, то що зробили б такому злочинцеві, як ви?” “Я б розстріляв,- відповів Багряний і пояснив: – Коли ви дасте мені кілька років, то виховаєте з мене контрреволюціонера. Тож або випустіть, або розстріляйте”. Багряного відправили

в п’ятилітнє заслання, відбувати яке він мав у таборах Бамлагу.

Але терміну він не добув, бо в 1936 році втік. Певний час письменник переховувався на Далекому Сході. Але не втримавши туги за Україною, він пробирається додому, в рідну Охтирку.

Розкошував серед рідні недовго: на четвертий день за доносом сусіди його схопили й відпровадили до Харкова.

Там він просидів два роки і чотири місяці в тюрмі на Холодній горі. Його нещадно катували, намагалися отримати потрібні зізнання.

Саме харківський в’язничний досвід і став основою роману “Сад Гетсиманський”. А головний герой Андрій Чумак –

це він сам. “Пройшов через усі ступені розбирання душі, до нього по черзі застосовано всі методи, які здібен був вигадати диявольський геній епохи”, – читаємо в романі. Але він не здався, не розколовся, не зрадив ідеалів своєї юності, своєї віри в майбутнє.

Чого не йому коштувало, ми дізнаємося з відвертої розповіді письменника.

Варто пригадати логіку опору Андрія Чумака в ув’язненні, де, як запевняв напис на тюремних мурах, “хто не був – той буде, хто був – той не забуде”. “Не розраховуйте ні на яке милосердя, бо людина є пшик,- переконує Андрія слідчий Сергєєв.- Ви тут не герой і навіть не людина, а всього лише дірка від бублика”.

Придивімось, як боронить себе Андрій. Прямо в вічі своїм мучителям він каже, що не визнає пролетарського правосуддя, здійснюваного палкою і знущанням над людиною, і додає: “і так само не визнаю соціалізму, будованого тюрмою й кулею. Ось цс вкупі і є все моє кредо!” Його обурювала трагічна покора приречених.

Власне, обурював цинічний тріумф усіх костоправів, їхнє безмежне панування над людськими душами. Там, за гратами, головний герой усвідомлює важливу триєдину істину: “Людина – це найвеличніша з усіх істот. Людина – найнещасніша з усіх істот.

Людина – найпідліша з усіх істот”.

Власним життям Іван Багряний довів, що людина має зберегти почуття власної гідності за будь-яких, навіть найжорстокіших, умов. Усвідомлення духовної й моральної вищості дає право герою “Саду Гетсиманського” відкрито заявити: “Так! До кінця!..

Якщо так, то ворог до кінця! До гробу! До перемоги!!!” Клятви своєї він дотримав.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...


Автобіографічна основа роману “Сад Гетсиманський”
доміно твір