Головна ⇒ 📁Довідник з української культури ⇒ Аугментатив

Аугментатив

Аугментатив (лат. augmentativus, від augmentum – нарощення) – слово з побільшеним значенням (вітрище, котяра, деревисько тощо): “Я твій” – десь чують дідугани” (П. Тичина). А. утворюється за допомогою епентези (грецьк. epenthesis – вставка), тобто появи додаткового звука в складі слова, зокрема “о” (О. Різниченко: “Сокира щугоне униз, / І череп, ніби диня, репне), суфікса “єн” (Л. Глібов: “Аж суне Вовк – такий страшенний / та здоровенний”), подвоєних префіксів (О. Різниченко: “Стоптала копитами татарва / Угіддя руські й діточок

маленьких. / Попогуляла шабелька крива / По їхніх татах і по їхніх неньках”) і та ін. Літературний А. має різні джерела: як і з живої народної мови, зокрема, коли дієслово поєднується з прислівником того ж кореня (ридма ридати, лежма лежати тощо) (див.: ), так і з міфологічних, біблійних та власне літературних: “Я цар царів, я, сонця син могутній, / Собі оцю гробницю збудував” (Леся Українка). Аугментативний прийом спостерігається і в сучасній поезії: “Добрий ранок, моя одинокосте. / Холод холоду, Тиша тиш” (Ліна Костенко). Подеколи він спричиняє ліричний сюжет:

Стопа в стопу ступав за родом рід.

Лопата за лопатою

ступала.

За морем скелями ішов за глодом глід,

За серцем серце йшло неперестало (М. Вінграновський).

Слова, що мають риси А., але вживаються у зневажливому, образливому значенні, називаються пейоративами (Л. Глібов: “А все-таки катюзі, / Як кажуть, буде по заслузі”). Тому вони найбільше поширені у гумористичних та сатиричних жанрах.

(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)