Антична міфологія

Антична міфологія за багатством сюжетів, за красою, глибину та гармонійності є одним з найбільших досягнень людської культури. На жаль, міфологія ця ми маловідома. Є популярні викладу, але це популярні викладу що неспроможні замінити оригіналів. А, щоб дати певне уявлення про цю міфології, і навіть краще висвітлити питання відмінність казки від міфу, я зупинюся однією зразку, саме на міфі про Орфея і Евридике.

Сюжет цього міфу перейшов у європейську культуру, йому присвячена чудова опера Глюка “Орфей і Евридика”.

Міф цей грецький.

Не знаємо грецьких текстів, не знаємо, як міф розповідали у народі. Дотепи про ньому є в Есхіла, у Євріпіда в “Аргонавтів”, він відбито у образотворче мистецтво.

Найкраще ми його знаних за римським літературним обработкам. Такі обробки є у “Метамарфози” Овідія й у “Георгиках” Вергілія .

Нагадую, що Данте в “Божественної комедії” саме Вергілія робить своїм мудрим провідником по пекла. Римські літературні обробки цього міфу повинні прагнути бути визнані прекрасними і високохудожніми.

Я даю зведений переказ із усіх доступних мені джерел. Орфей – співак. Мати його – муза Калиопа, муза

епічного співу.

Батьком його іноді називають Аполлона. Аполлон подарував йому ліру. Коли він грав та співав, то зліталися птахи, припливали риби, вдавалися лісові звірі.

Навіть дерева і скелі слухали його.

Його улюблена дружина – наяда Евридика. Наяди – мешканки внутрішніх вод: ключів і вибір джерел, річок, озер. Вони відповідають нашим русалкам, але, зазвичай, не згубні, а, навпаки, благодійні істоти.

Вони відрізняються красою та привабливістю. Евридика відносини із своїми подругами, німфами і дріадами, гуляє по квітучому луці. (Німфи – це дочки Зевса, вони живуть, по Гомеру, на горах, в гаях, на берегах ставків і річок.

Дріади живуть на деревах.) Такі квітучі луки грекам видаються завжди особливо прекрасними. Природа Греції – море, долини і гори, кам’янисті і суворі, і тому зелені луки – улюблений пейзаж греків.

Улюблені квіти – нарциси. Бог-пастух Ари-стей вражений красою Евридики і має її. Вона біжить і помічає, як настає на змію.

Змія її жалить, і її падає мертва.

Я цитую Овідія : Дружина молода, У супроводі наяд зеленого луці блукаючи, Мертвою впала, в п’яту уражена зубом зміїним. Подруги – німфи, наяди, дріади – голосно оплакують її. Це означає, що плаче вся природа.

Плаче і Орфей.

Він співає. Птахи, розумні олені його слухають. Вергілій каже: Він співав неї, коли уставало сонце, Він співав неї, коли сонце сідало.

Але цього не повернути улюбленої подруги.

І він вирішує спуститися в пекло, до царства тіней, до Владики цього царства, похмурому Богу Аїду та її дружині Персефоне. Він обертається до них із піснею: Ось такі й хотів перенести його, неймовірне горі, Довго, як чоловік, я боровся. Але справжнє кохання розбиває мені серце.

Не можу жити без Евридики. І тепер благаю вас, жахливі, святі божества…

Віддайте її мені, улюблену дружину, Відпустіть її й поверніть їй зарано Отцветшую життя. Але якщо не може бути, Прийміть й мене до мерців, Ніколи без неї я – не повернуся. І диво. Усі плачуть.

Плачуть безкровні тіні – мерці. Навіть із щоках жахливих эвменид, в волоссі яких здригаються темно-сині змії, потекли сльози. Аїд і Персефона, які знали ніколи жалості, тепер її відчувають.

Персефона закликає тінь Евридики. Це перемога любові над смертю, жалості над безпристрасністю. Але ставиться умова: Візьми її, але знай: якщо ти не глянеш на, хто поїде з тобою, тільки вона буде твоєї.

Якщо ж ти зарано оглянешся, що його не більше.

Але ми знаємо, що у фольклорі заборона порушується. Овідій розповідає про повернення так: Це вже в молчаньи німому похилою піднімається обидва Темної стежиною крутий, беспросветною мглою покритою, І вже їх було від кордону земної недалеко – Але убоясь, щоб він не відстала, й у жадобі побачити, Погляд звернув він, люблячи, і миттєво чоловіка зникла. У Вергілія Евридика каже: І, твою нещасну дружину, і тебе, Орфей, згубило твоє нерозсудливість!

Ви вже мене закликає назад нещадний рок, і свої залиті сльозами очі знову застеляє сон. Прощавай!

Велика ніч охоплює мене і несе з собою, можу лише простягнути до мою безсилу руку, але не можу більше бути твоєї w Так закінчується ця розповідь. Про Орфея є ще інший міф – ми його стосуватися думати.

Орфей продовжує оплакувати свою улюблену дружину. Він звертає уваги жінок.

За зневага до жінкам він роздертий менадами. Це літературне твір зі своєї фактурі.

Зрозуміло, що у суті маємо не казка, а міф, священний розповідь, на реальність якого вірили. Греки вірив у існування пекла, вірив у бога Аїда і богиню Персефону, вірив у існування наяд і німф, страшних эвменид. Міф про Орфея і Евридике для них священної правдою.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Антична міфологія


вірші ліни костенко про рідний край
Антична міфологія