Англійський класичний реалізм в літературі

Якщо у Франції романтикам і реалістам прийшлося долати суспільну впевненість у тому, що мірилом “доброго смаку” може виступати тільки класицизм, то англійська література ХІХ ст. розвивалися іншим шляхом. Класицизм не був широко розповсюдженим в Англії, і тому класичний реалізм виступив спадкоємцем просвітницького реалізму. Хоча названий вплив у творчості різних художників позначився по різному.

Різним був також вплив романтичного мистецтва. Якщо Діккєнс знаходився під сильним впливом, то в творчості Теккерея він позначився набагато

менш наявно.

Творчість Джейн Остен стала зв’язуючою ланкою між спадщиною просвітників і новою хвилею реалізму. Вона називала себе ученицею Філдінга, Річарсона, Каупера, С. Джонсона, Стерна. Вона висміювала епігонів сентименталізму , які замість реального людського почуття зображували у своїх творах слізливі зустрічі і розставання. Новаторський характер романів Остен помітив Скотт, який назвав її “матір’ю сучасного роману” і охарактеризував її основні твори , “Почуття й чутливість” , “Менсфільд-парк” , “Емма” ) як твори, “зосереджені навколо повсякденного укладу людського життя

і стану сучасного суспільства”.

Навкруги всі наслідували романтикам, а зі сторінок романів Остен встає суто англійський світ, в якому немає нічого загадкового, немає фатальних збігів і демонічних пристрастей. Характери її героїнь є, за характеристикою самої письменниці, “такими ні на кого не схожими і такими схожими на інших”. Стосунки між людьми в її романах залежать від грошових відносин і моральних установ, які існують у суспільстві. Остен показувала індивідуальний характер звичайної, нічим зовнішньо не примітної людини.

Але монотонна череда будень в її романах не провокує нудьги. Нудьгу перемагає тонка іронія і дотепність автора, які проглядають за намірено об’єктивною манерою оповіді.

Творчість В. Скотта породила цілу “історичну епоху” в англійській літературі. До жанру історичного роману звертаються Діккєнс , Ш. Бронте , Теккерей . Наслідуючи Скотта, письменники пов’язують минуле із сучасним. А в їхньому сучасному домінувала проблема робітничого руху і пов’язаного з ним чартизму.

У 1838 р. було опубліковано знамениту хартію, яка поклала початок чартистському руху . Більшість англійських письменників не підтримували лідерів чартистського руху, вважаючи їх морально брудними людьми, які штовхають неосвічені маси на насильницькі виступи. А насильницькі дії не поліпшують життєвих умов. Вони, скоріше, заганять пролетарів у ще більше глухий кут. Але соціальна обстановка “голодних сорокових” не могла не відобразитися у творах письменників.

Діккєнс висловив свою позицію однозначно у романі “Барнебі Радж”. Слідом за Шекспіром і Скоттом, він теж є провіденціалістом . В “Барнебі Радж” робітники наважуються на бунт під керівництвом лорда Гордона . Лорд Гордон є байдужим до долі простого народу, його суспільна боротьба нагадує гру підлітка то в піратів, то в революціонерів. Англійські письменники Діккєнс, Теккерей, Гаскелл, Дізраелі, Ш. Бронте, Карлейль ) пропонували інший шлях.

Вони були прихильниками соціального миру. Співчуваючі народу, вони шукали шляхи взаємопорозуміння між “нацією багатих” і “нацією бідних”. Про те, що в Англії існують дві різні нації, вперше сказав Бенджамін Дізраелі, лорд Біконсфілд, який із 1868 р. займав посаду прем’єр-міністра.

Політик і письменник, за переконаннями консерватор, він у романах “Конінгсбі” і “Сібілла, або Дві нації” показав: англійці тільки для іноземців є єдиним народом. Насправді народи два: “кокні” і “істеблішмент” . “Багаті” і “бідні” відрізняються, навіть мовою.

Письменники, які займали активну суспільну позицію, в більшій своїй частині групувалися навколо журналу Діккєнса “Household readіng” . Символом особливостей світогляду письменників школи Діккєнса є так звана “різдвяна філософія”. Надаючи реалістично вірні, документально точну картини положення робітників, вони вірили, що навіть найлютіший злодій зможе переродитися під впливом християнського світовідчуття. Вони добивались не революції, а реформ, які б поліпшили стан суспільства. У звісному ступені рух письменників, який очолив Діккєнс, породив жанр “робітничого роману” . “Робітничій роман” зіграв вельми позитивну роль в процесі врегулювання соціальних проблем.

Промисловці все ж таки пішли на реформи, ситуацію було змінено на краще без кровопролиття.

Досить важливе місце в процесі розвитку англійського реалізму займає творчість Шарлоти Бронте. В романах “Джейн Ейр” та “Шерлі” вона підвергла різкій критиці державні установи, показала правдиву картину системи освіти і положення соціально незахищених верств. Романи Ш. Бронте вважають варіаціями автобіографії. Дочка провінційного багатодітного пастора рано зазнала злидні. Її мати, брати і сестри померли від туберкульозу.

Пансіон для сиріт поміг отримати освіту і заодно відкрив перед майбутньою письменницею ті приховані жахи британського соціального життя, які не попадали на сторінки преси. Бронте пройшла через захоплення романтизмом, і тому в її реалістичному романі відчувається вплив “мистецтва образів”. Але її герої, завжди є представниками не романтичних верств: гувернантки, вчительки, священики, дрібні підприємці. Якщо в “Джейн Ейр” кохання бідної гувернантки і блискучого графа Рочестера закінчується патетичним і щасливим фіналом, то у романі “Віллет” ми бачимо психологічно прадиву картину кохання молодої дівчини. Тобто в творчості Ш. Бронте є наявним шлях від романтизму до реалізму.

Джордж Еліот писала: “Сьогодні я спустилася з небес на землю. Читала “Віллет”.

Взагалі англійський класичний реалізм відрізняється зосередженням на проблемах гріху й моралі, несе в собі сильний християнський вплив. Названа особливість є неодмінною рисою вікторіанської епохи, яку названо на честь правління королеви Вікторії . Вікторіанська епоха вважається однією з провідних в історії Англії. Традиційне обличчя країни було сформовано саме тоді, коли після суворого протистояння “голодних сорокових” держава прийшла до соціального компромісу. Починаючи із 30 – 40 рр. англійські романтичні школи починають втрачати домінуючи позиції у мистецтві, а у 50 – 60 рр. реалізм отримує кінцеву перемогу.

Хоча романтизм продовжує існування, поступово переходячи у стадію неоромантизму . Особливої уваги заслуговує школа “сенсаційного роману” , письменників якої вважають нащадками Діккєнса.




Англійський класичний реалізм в літературі


твір на тему інтимні лірика франка
Англійський класичний реалізм в літературі