Аналіз вірша “Дума” Лєрмонтова М. Ю

Якщо пушкінські вірші повні світлих надій, то у віршах Лєрмонтова, по зауваженню Бєлінського, “уже немає надії, вони вражають душу читача безотрадностию, безвір’ям у життя й почуття людські, при спразі життя й надлишку почуття… Ніде немає пушкінського розгулу на бенкеті життя, але є питання, які мрачат душу, леденять серце…”. Причини Лєрмонтовского песимізму багатобічні. Тут позначилася й сама епоха 30-х років, час “сумного холопства”, і особливості світосприймання поета-романтика, і особливості щиросердечного складу Лєрмонтова,

його внутрішня суперечливість, чутливість, самітність, “хвороблива жвавість “афективної пам’яті””.

Все це породило в поеті особливий інтерес до теми героїчного минулого Росії , якому він протиставляє безславне сьогодення.

Надзвичайно гостро мотив цей ми відчуваємо у вірші “Дума”, де поет критично оцінює, судить своє покоління, що живе в “бездіяльності”, у безідейності. Сумно я дивлюся на наше поколенье! Його прийдешнє – иль порожньо, иль темно, Меж тим, під тягарем познанья й сомненья, У бездіяльності зостариться воно.

Покоління 30-х років виявилося пасивним, не здатним до

дії, до боротьби.

Воно “ганебно равнодушно” до добра й зла, до створень мистецтва, до мрій поезії. Розум цих людей висушений “наукою марної”, юні сили – розтрачені, живі, справжні почуття – загублені. Поет обурений малодушністю й безініціативністю своїх сучасників: До добра й зла ганебно байдужі, На початку поприща ми в’янемо без боротьби, Перед небезпекою ганебно легкодухі И перед властию – знехтувані раби.

Життя цього покоління марна: Так худий плід, до часу созрелий, Ні смаку нашого не радуючи, ні око, Висить між квітів, пришлец посиротілий, И година їхньої краси – його паденья година!

Почуття людей 30-х років, їхні судження позбавлені самостійності, залежать від зовнішніх обставин. Щиросердечна холодність сполучається в них з надлишком енергії, з невгамовною спрагою життя: И ненавидимо ми, і любимо ми випадково, Нічим не жертвуючи ні злості, ні любові, И царює в душі якийсь холод таємний, Коли вогонь кипить у крові. Образ покоління, створений Лєрмонтовим, перегукується з образом Печорина . Печорин – це також портрет, “складений з пороків цілого покоління”.

Маючи неабиякий здібності, розум, волю, він не може реалізувати себе в житті, не має в ній мети, не бачить змісту. Душу Печорина зіпсована світлом, воно “нудиться життям, нехтує її й самого себе… носить у собі якусь бездонну прірву бажань і страстей, нічим ненаситимих”, і, разом з тим, він “женеться за життям, жадібно ловить її враження, безумно впивається її обаяниями…”. Печорин не здатний до любові, дружбі, він ні в що не вірить, надеясьлишь на самого себе.

Навколишньої він приносить лише нещастя, та й сам так і не знаходить порятунки ні в чому й ні в кому.

Печорин умирає в Персії, не залишивши ніякого сліду в житті, крім декількох сторінок свого щоденника. Тут у Лєрмонтова виникає мотив порушення наступності поколінь, мотив дивовижного розриву “батьків” і “дітей”. Цей же мотив звучить і в “Думі”.

Покоління 30-х років нічого не успадковує у своїх попередників, і разом з тим, йому нема чого заповісти нащадкам. Юрбою угрюмою й незабаром позабутої Над миром ми пройдемо без шуму й сліду, Не кинувши століттям ні думки плідної, Ні генієм початої праці. І порох наш, зі строгістю судді й громадянина, Нащадок образить презирливим віршем, Глузуванням горькою обманутого сина Над батьком, що промотався. Тут поет висуває вимоги не тільки бездіяльному, пасивному поколінню, але й самій епосі, що не дає людям розкрити свої таланти, здатності, устремління.

З погляду жанру вірш сполучить у собі риси сатири й елегії.

Вірші тут стають декламаційними, здобувають ораторський пафос. Композиційно ми маємо тут розвиток однієї теми – теми покоління 30 х років. Починаючи з конкретної характеристики покоління, Лєрмонтов у фіналі виходить на більше широкий тематичний рівень – слід, залишений цими людьми, у світі, у житті, роль покоління в історії. У вірші виділяються три частини.

Перша частина – це завдання теми, загальне окреслення покоління.

Тут поет поки ще відокремлює себе від цих людей – тут виділяються “я й вони”. У другій частині це протиставлення знімається – “я” і “воно” тут поєднуються в “ми”. Як зауважує Ю. М. Лотман, центральна частина вірша побудована на контрастах і оксюморонах: “На початку поприща ми в’янемо без боротьби”, “И ненавидимо ми, і любимо ми випадково, Нічим не жертвуючи ні злості, ні любові, И царює в душі якийсь холод таємний, Коли вогонь кипить у крові”. Третя частина – заключна.

Це узагальнення, висновок з міркувань центральної частини.

І на початку вірша, і у фіналі його виникає тема майбутнього – у цьому змісті, здається, ми можемо відзначити подобу кільцевої композиції. В “Думі” ми знаходимо оцінні епітети, що надають віршу емоційність: “знехтувані раби”, “пришлец посиротілий”, “наукою марної”, “надії кращі”, “голос шляхетний”, “холод таємний”, “юрбою угрюмою й незабаром позабутою”, “глузуванням горькою”. Цієї ж мети сприяє й подвійне порівняння: “И життя вуж нас млоїть, як рівний шлях без мети, Як бенкет на святі чужому”. Образність вірша посилена метафорами , гіперболою .

Викривальні інтонації, ораторський пафос вірша, публицистичность – все це вимагало “високої” лексики. Лєрмонтов використовує слова “високого” стилю: “прийдешнє”, “під тягарем”, “знехтувані”, “поприща”, “порох”, “громадянина”. Вірш був високо оцінений сучасниками поета. “Ці вірші писані кров’ю; вони вийшли із глибини ображеного духу: це крик, це стогін людини, для якого відсутність внутрішнього життя є зло, у тисячу разів ужаснее фізичної смерті!.. І хто ж з людей нового покоління не знайде в ньому розгадки власної зневіри, щиросердечної апатії, порожнечі внутрішньої й не відгукнеться на нього своїм криком, своїм стогоном?..

Якщо під сатирою розуміти не безневинне зубоскальство веселеньких дотепників, а громи обурення, грозу духу, ображеного ганьбою суспільства, – то “Дума” Лєрмонтова є сатира… “, – писав Бєлінський


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)


Аналіз вірша “Дума” Лєрмонтова М. Ю


цитатна характеристика максима гудзя
Аналіз вірша “Дума” Лєрмонтова М. Ю