Акцент

Related posts:

1. Акцент ритмічний Акцент ритмічний – наголос на сильному місці стопи у силабо-тонічному віршуванні, де наголошені склади чергуються через строго визначені інтервали (для ямба – перші, хорея – другі склади), збігаючись із смисловим наголосом поетичного мовлення....
2. Ритмічний акцент Ритмічний акцент – наголос на сильному місці стопи у силабо-тонічному віршуванні, де наголошені склади чергуються через строго визначені інтервали (для ямба – це перші, для хорея – другі склади), збігаючись із смисловим наголосом поетичного мовлення....
3. Головний наголос Головний наголос – виразний словесний наголос у вірші, котрий, за законами української версифікації, розподіляє свою ритмотворчу функцію з побічними наголосами одного і того ж самого слова. Так, у вірші П. Тичини “Арфами, арфами…” епітет “самодзвонними”...
4. Ікт Ікт (лат. ictus – удар, наголос) – сильна доля у стопі, ритмічний наголос у вірші, що не збігається із граматичним: Як море – глибока тугою народу. Між світом і тьмою гориш у красках! Безкрая думками...
5. Проклітика Проклітика (грецьк. proklitikos – схилений вперед) – ненаголошене слово, що стоїть перед наголошеним і утворює з ним одне ціле. У давньогрецькій мові П. називали випадок у мовленні, коли слово вимовлялося спільно з наступним, втрачаючи свій...
6. Афереза Афереза (грецьк. apheresa – букв.: позбавлення) – утинання певних звуків у слові задля уникнення збігу їх та дотримання вимог віршової метроструктури. Яскравим прикладом застосування А. є поезія П. Тичини: Приїхало до матері да три сини,...
7. Константа Константа (лат. constans – постійний) – останній ритмічний наголос віршового рядка, характеризується не тільки звуком, а й інтонаційним підкресленням, що притягує до себе останній перед цезурою наголос піввірша. Як постійна величина серед змінних, К., коли...
8. Транскрипція Транскрипція (лат, transcribe – переписую) – 1) спеціальний запис усного мовлення за допомогою відповідної системи знаків з науково-лінгвістичною метою; 2) система знаків, що застосовуються для точного відтворення усного мовлення. Т. фонетична – спосіб запису усного...
9. Правильний наголос у словах – підготовка до ЗНО У першій частині тесту ЗНО з української мови обов’язково зустрічаються завдання на визначення правильного наголосу у деяких словах, які представляють собою найбільш поширені у мовленні випадки складного наголошення. Для швидкої та ефективної підготовки школярів до...
10. Домінанта Домінанта (лат. dominans, dominantis – панівний) – у мовознавстві – стрижневе слово синонімічного ряду, найбільш загальне за лексичним значенням, навколо якого групуються інші слова-синоніми. В літературознавстві Д. вживається для виділення в системі жанрів, стильових течій...
11. Городиське (Бучацьке) євангеліє Городиське (Бучацьке) євангеліє – пам’ятка XIII ст. давньо-слов’янської мови києво-руської редакції, написана кириличним уставом. У XV ст. подарована Городиському монастиреві на Волині, потім – потрапила до Бучацького монастиря на Тернопільщині, звідси – друга її назва:...
12. Вокалізм Вокалізм (лат. vocalis – “голосний”) – система голосних фонем певної мови з усіма їх рисами, які виявляються у процесі артикуляції в мовленні. При вимові голосних (вокальних) звуків органи вимовляння не утворюють жодних перешкод, тому ці...
13. Поетична вільність, або Поетична ліцензія Поетична вільність, або Поетична ліцензія (лат. licentia poetica) – свідоме, частіше мимовільне порушення мовного ладу у віршах задля дотримання віршового розміру. Здебільшого це стосується наголосу: Престоли давніх божищ впали І стратили весь чар прикрас, Цінні...
14. Окситонна рима Окситонна рима, (грецьк. oxytonos – слово з наголосом на останньому складі) – співзвуччя слів у вірші, в яких наголос падає на останній склад. Термін увів І. Качуровський, посилаючись на органічну властивість української мови замість вживаної...
15. Курсив Курсив (лат. cursiva (littera) – скоропис) – скорописний почерк латинського і грецького письма; друкарський похилий шрифт для виділення слів у тексті, нагадує рукописний почерк....
16. ЖЕЛЕХІВСЬКИЙ ЄВГЕН ЖЕЛЕХІВСЬКИЙ ЄВГЕН (24.12.1844, с. Хишевичі, тепер Городоцького р-ну Львівської обл. – 18.02.1885, м. Станіслав, тепер Івано-Франківськ) – мовознавець, фольклорист, педагог і громадський діяч. Народився в сім’ї греко-католицького священика. Середню освіту здобув у гімназії м. Бережани...
17. Москвофільство “Москвофільство” – мовно-літературна, а пізніше суспільно-політична течія у Галичині, Закарпатті, на Буковині у XIX ст., стрижнем програми якої було єднання з Російською імперією. “М.” найбільше проявлялося у Закарпатті як пропаганда російської мови, заохочування талановитої закарпатської...
18. Просодія Просодія (грецьк. prosodia – наголос, приспів) – розділ віршознавства, що містить класифікацію метрично важливих складників віршованого мовлення. Так, у силабо-тонічному віршуванні П. визначає наголошені та ненаголошені склади тощо....
19. ВІРШОВІ РОЗМІРИ ЯМБ. ХОРЕЙ Українська література 6 клас ПРИКМЕТИ ВЕСНИ ВІРШОВІ РОЗМІРИ ЯМБ. ХОРЕЙ Основна ознака віршованої мови – це ритм. Він створюється завдяки чергуванням наголошених і ненаголошених складів. Розглянемо, як розміщені наголоси у поезії Максима Рильського “Пісні”. Для...
20. Ізохронізм Ізохронізм (грецьк. isos – рівний та chronos – час) – рівночасся; принцип ритмічної організації вірша, котрий полягає у поділі його на ритмічні групи, рівні між собою у часі їх вимови. На основі І. будувалося античне...
21. Строчить, наче з кулемета Строчить, наче з кулемета Я вважаю, що під час розмови з людиною дуже важливо вміти добирати найточніші, найпотрібніші слова та вирази. Але хіба так не буває, що й слова людина добирає наче правильні, але зрозуміти...
22. Чергування голосних звуків української мови. Чергування о-і, е-і Чергування – це постійні закономірні зміни звуків в одних і тих самих частинах слова. Чергування звуків, що виникли давно, називають історичними. Вони поділяються на власне чергування та на випадання (чергування з нулем звука). 1) [і]...
23. Фонологія Фонологія (грецьк. phonos – звук, logos – слово) – розділ мовознавства, що вивчає фонеми, власне, мовні звуки як засіб побудови та розрізнення звукових оболонок морфем і слів, а також семасіологічну релевантність, функціональні особливості звуків, звукосполучень...
24. Арго Арго (франц. argot – жаргон) – І. Соціальний різновид мови, який характеризується вузькопрофесійною або своєрідно освоєною загальновживаною лексикою, що має елементи умовності, штучності і “таємничості”. А. існує на базі загальнонародної мови, зокрема її граматики, але...
25. Просторіччя Просторіччя – одна з форм національної мови, разом із народними говорами складає некодифіковану усну сферу загальнонаціональної комунікації – народно-розмовний стиль. На відміну від діалектів, а також жаргонів, П. має наддіалектний характер. Особливістю П. є використання...
26. Іллітерат Іллітерат (лат. illitera – не буква, не літера) – запис певних звуків української мови, для яких не існує відповідних графічних знаків (“гм”, “тпру”, “угу” “хр-р-р” та ін.) або які силоміць вилучені із мовного обігу, як-от...
27. Різнонаголошена рима Різнонаголошена рима – асиметричне римування, коли врівноважуються співзвучні слова з різними наголосами – окситонні, парокситонні, дактилічні, – добре знане в українській пісні (асонанси, консонанси тощо), практиковане Т. Шевченком: “Розплелася густа коса // аж до пояса”....
28. Поетичний синтаксис – ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ Поетичний синтаксис ІНВЕРСІЯ (від. лат. inversio – перестановка) – одна з фігур поетичної мови, порушення традиційного порядку слів у реченні з метою виділення найзначущого слова. Наприклад: “Врятував людей, що їх збирались саме вішать...
29. ЗВУКИ, , ПОЗНАЧЕННЯ ЇХ БУКВОЮ Цц (“це”). ЗВУКО-БУКВЕНИЙ АНАЛІЗ СЛІВ. СКОРОМОВКА. ОПРАЦЮВАННЯ ТЕКСТУ “ЦИРКОВА ЗАЛІЗНИЦЯ” Мета: навчити учнів виділяти в словах звуки, та позначати їх буквою Цц; формувати свідомі навички читання слів з буквою ц; виховувати інтерес до читання. Хід уроку I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ ІІ. ПОВТОРЕННЯ ТА ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ...
30. Ізотонізм Ізотонізм (грецьк. isos – рівний та tonos – наголос) – рівнонаголошеність у рядках тонічного вірша. До принципу ізотонічного акцентування дуже часто звертався М. Семенко: Чи бачив хто, як сліпнуть думи І серце розпадається, надвоє розколене?...