Абстрагування

Related posts:

1. Метафора Метафора (грецьк metaphora – перенесення) – найпоширеніший троп поетичного мовлення, заснований на схожості, аналогії, іноді – контрасті явищ. Використовується для розкриття сутності одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю. Метафора буває простою...
2. Ідеалізація Ідеалізація (фр. idealisation, від ideal) – спосіб наукового пізнання, один із видів абстрагування, що полягає у створенні таких об’єктів, які не існують у реальному житті, але мають свої прообрази (точка в математиці, ідеальний газ у...
3. Художня правда Художня правда – основне поняття теорії реалізму, яке характеризує ізоморфність створеного митцями світу з реальною дійсністю (відтворення життя у формах життя). Х. п. сумірна з правдою історії, але не є її копією. Відтворені чи витворені...
4. Автологічний тип художнього образу РОЗДІЛ ІІІ. ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ 2. ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ 2.3. Види літературно-художнього образу 2.3.1. Автологічний тип художнього образу. Автологічним можна назвати тип художнього образу, в якому чуттєвий образ є формою вияву такої ідеї, яка, певним чином розширюючи...
5. Чим різняться метафора і метонімія? У метафорі слова поєднуються між собою за принципом схожості, а в метонімії – за принципом логічної залежності. Метафору можна перетворити на порівняння, а метонімію – ні, її можна лише доповнити. Наприклад, вираз “сніг грає на...
6. Фонема Фонема (грецьк. phonema – звук, голос) – найменша неподільна звукова одиниця мови, що поєднує в собі різні диференціальні ознаки і служить для побудови та розрізнення морфем і слів. У мовленні реалізується у звуках, що називаються...
7. Звукова організація вірша Звукова організація вірша – інтонаційна впорядкованість звукових елементів у поетичному мовленні, на основі якої формується версифікаційна система (звукопис, ономатопея, зіткнення, алітерація, асонанс, евфонія, епіфора, анафора та інші засоби фоніки)....
8. Денотат Денотат (лат. denotatus – позначений, визначений) – предмет або явище дійсності, яке служить об’єктом позначення для знака в процесі семіотичної діяльності; одне з ключових понять семіотики (див.: Знак, , ). Інформацію про Д. у системі...
9. Персоніфікація Персоніфікація (лат. persona – особа та facerе – роблю) – уподібнення неживих предметів чи явищ природи людським якостям; вид метафори, що сприяє поетичному олюдненню довколишнього світу: Ой, не крийся, природо, не крийся, Що ти в...
10. Фоніка Фоніка (грецьк. phoneo – вимовляю, звучу) – звукова організація поетичного мовлення; віршові засоби, які надають ліричному Творові милозвучності, посилюють його емоційність та виразність. У широкому значенні Ф. – галузь літературознавства (віршознавства), яка висвітлює естетичну функцію...
11. Звуковий повтор Звуковий повтор – основний принцип художньої, переважно поетичної, фоніки, зумовлений евфонічною природою української мови та вимогами культури поетичного мовлення. До З. п. належать не лише випадки ушляхетненої інструментації (алітерація, асонанс), а й інші форми: звуковий...
12. Аналіз літературного твору Аналіз літературного твору (грецьк. analysis – розклад, розчленування) – логічна процедура, суть якої полягає у розчленуванні цілісного літературного твору на компоненти, елементи, в розгляді кожного з них зокрема та у взаємозв’язках з метою осягнення, характеристики...
13. Що лежить в основі психологічного паралелізму? Паралелізм – це вид повтору, сутність якого полягає в одночасному зображенні двох або кількох явищ, здійснюваному в однакових синтаксичних конструкціях В основі паралелізму – зіставлення предметів, подій, явищ за принципом подібності або контрасту, тому нерідко...
14. Завершений твір Завершений твір – наслідок творчого процесу митця, твір, остаточно зафіксований у тексті, над удосконаленням якого автор більше не працює, вважаючи, що його задум реалізовано повністю. Прихильники феноменологічної та рецептивної естетики твердять про відносну завершеність твору,...
15. ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО Й МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО Предметом літературознавства є художня література, яка у свою чергу є частиною мистецтва, дослідженням якого займається мистецтвознавство. Отож, літературознавство і мистецтвознавство мають багато спільного. Насамперед обидві ці науки вивчають літературні твори, які образно відображають дійсність. Однак...
16. ІСТОРІОГРАФІЯ ЛІТЕРАТУРНА Історіографія літературна (від грец. ιστορία – розповідь про минуле і γράφω – пишу) – допоміжна літературознавча дисципліна, яка займається дослідженням історії розвитку та нагромадження знань з основних літературознавчих дисциплін – теорії літератури, історії літератури й...
17. Мусамат Мусамат (араб., букв.: підвіска) – у середньовічній арабській, перській і таджицькій ліриці – вірші із шестирядковою строфою, що складаються із трьох бейтів, мають схему римування: ааааав сссссв dddddв. Перші зразки М. наявні у доробку поета...
18. Як виникла алегорія? У чому її сутність? Чим вона відмінна від метафори? У народних казках образи тварин і рослин часто мають інакомовне значення, тобто переносне, символічне, алегоричне. Люди, спостерігаючи за поведінкою тварин, проектували їх звички на себе: осел став означати людину вперту чи нерозумну; лисиця – хитру,...
19. Жонглери Жонглери (фр. jongleur, від лат, joculator – жартівник) – мандрівні лицедії, співаки та музики, виконавці героїчних жестів у середньовічній Франції (Х-ХШ ст.), як шпільмани у’ Німеччині або скоморохи у Київській Русі, переслідувалися церквою. Нині слово...
20. Лексика Лексика (грецьк. lexikos – словесний, словниковий) – сукупність слів мови, її словниковий склад. Термін використовується і стосовно окремих пластів словникового складу (побутова Л., поетична Л. і та ін.), і для позначення всіх слів, властивих якому-небудь...
21. Прогрес (Поступ) у літературі Прогрес (Поступ) у літературі (лат. progressus – поступальний рух) – одне із загальносоціологічних понять, яке використовується в традиційному літературознавстві для характеристики історико-літературнрго процесу. П. у л. – це зміни предметів і явищ, які полягають в...
22. Інтертекстуальність Інтертекстуальність (фр. intertextualite – міжтекстовість) – міжтекстові співвідношення літературних творів. Полягає у: 1) відтворенні в літературному творі конкретних літературних явищ інших творів, більш ранніх, через цитування, алюзії, ремінісценції, пародіювання та ін.; 2) явному наслідуванні чужих...
23. Говірний вірш Говірний вірш – інтонаційний тип вірша, який, на відміну від наспівного чи ораторського, відтворює своєрідність живого мовлення, спираючись на відносну свободу та неврегульованість ритмомелодики, темпу, павзної системи інтонації мовлення. При цьому простежується широка варіативність поєднання...
24. Контраст Контраст (фр. contraste – протилежність) – різко окреслена протилежність у чомусь: рисах характеру, властивостях предметів чи явищ. В основі має антитетичний принцип світосприйняття (див.: ). Цей прийом був здавна відомий народній свідомості, зафіксований, зокрема, у...
25. ОСНОВНІ Й ДОПОМІЖНІ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ ДИСЦИПЛІНИ Літературознавство як наука, що вивчає художню літературу, розвивалася з найдавніших часів, спершу – в річищі філософії та естетики, а з кінця XVIII століття – як самостійна дисципліна. Зачатки літературознавчих уявлень знаходимо вже в окремих стародавніх...
26. Звукопис Звукопис – у літературному, передовсім поетичному, мовленні – система звукового інструментування (алітерація, асонанс і т. п.), спрямована на створення звукового образу: “Над бором хмари муром” або “Тінь там тоне, тінь там десь” у П. Тичини....
27. Деформація Деформація (лат. deformatio, від deformo – перекручую, спотворюю) – природне або штучне відхилення форми будь-якого предмета від нормальної, звичайної. Д. у художній творчості – одна із граней творчого процесу, що грунтується на уявному порушенні форм...
28. Слово Слово – основна структурно-семантична одиниця мови, що є назвою предметів, їх властивостей, процесів, явищ дійсності. Йому притаманні семантичні, фонетичні, граматичні ознаки, специфічні для кожної мови. С складається з морфем, виступає компонентом речення і може становити...
29. Літературознавча методологія Літературознавча методологія (грецьк. methodos – шлях дослідження; logos – слово) – система методів, які використовуються в науці про літературу; теоретичне осмислення суті цих методів, їх евристичних можливостей, умов ефективного використання. Л. м. тісно пов’язана з...
30. Дилогія Дилогія (грецьк. di – двічі, logos – слово) – у давньогрецькому театрі – драма на два акти. В сучасній літературі – два самостійні твори, поєднані спільним ідейним задумом, героєм, зображенням певних явищ. Водночас кожен з...