Зневіра у майбутньому технократичної цивілізації в новелі Р. Д. Бредбері “Усмішка”

Уроки зарубіжної літератури 6 клас

Урок 59

Тема: Зневіра у майбутньому технократичної цивілізації в новелі Р. Д. Бредбері “Усмішка”.

Мета: ввести поняття фантастичного в літературі, його види, розширити уявлення учнів про природу творчого процесу, прочитати новелу, проаналізувати її ідейно-тематичний зміст; розвивати уважне ставлення до художньої деталі, навички проводити культурні паралелі, бачити алюзії та ремінісценції автора у системі художніх засобів його творів; створити ситуацію глибинного проникнення у ідейно-змістові рівні літературного полотна, необхідності бути суголосним у своїх висновках попередженням письменника – фантаста.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Хід уроку

1. Пояснення нового матеріалу. Вступне слово вчителя.

Рей Дуглас Бредбері – всесвітньо відомий письменник – фантаст. Характер художньої реальності у творах кожного митця визначається його вибором серед всіх засобів творення, що їх пізнає людина, дивлячись змалку на світ, в якому вона живе. Чому один письменник відображає світ у формах, що співвідносяться з дійсністю, а інший фантазує, створюючи картини, предмети, образи, що їх у реальному житті ми не знаємо? Як працює фантазія? Де вона черпає матеріал для своїх витворів?

Якщо зробити екскурс в історію людства, ми можемо бачити, що картина світу змінюється залежно від

повноти знань людини про цей світ. Достатньо хоча б згадати винаходи художника Леонардо да Вінчі (малюнки літаючих апаратів), поетичні відкриття в галузі оптики (яку вчені – фізики описали набагато пізніше дослідним шляхом) німецького поета і мислителя Й. В. Гете. На ті часи ці генії фантазували, а через багато років людство втілило ці фантазії у життя.

Головною ознакою фантастичного в літературі стає співвіднесеність з дійсністю в певний момент для читача, бо проходить якась сотня років – і все змінюється. Уявлення про реальне, можливе, правдиве і видумане змінюється.

Сприйняття фантастичного залежить від нашого ставлення до його сутності, до ступеня реальності і нереальності зображених подій.

Історія світової літератури накопичила величезну кількість художнього арсеналу фантастики. Головні її види визначаються за ступенем виразності і рельєфності фантастичного начала: явна фантастика; фантастика неявна (завуальована); фантастика, що має природно-реальне пояснення.

Явна фантастика – надприродні сили відкрито вступають у дію. Фантастичні персонажі взаємодіють з людьми, намагаються вплинути на їх почуття, думки, поведінку; стосунки ці часто пов’язані зі злочинною угодою з лукавим.

У творах з неявною фантастикою замість прямої участі над природних сил відбуваються дивні збіги, випадковості.

Будучи експресивним, підкреслено яскравим способом вираження художнього задуму, фантастика часто вловлює у суспільному житті те, що тільки народжується і виникає. Момент випередження – загальна властивість фантастики. Але є і такі види фантастики, що спеціально присвячені пересуванню і прогнозуванню майбутнього.

2. Робота над текстом. Підготовчий етап.

2.1. Робота з підручником.

Завдання. Чому, на вашу думку, Р. Д. Бредбері звертається саме до фантастичних засобів у своїй творчості? (Підказку знайдете у статті підручника “Про витоки таланту фантаста” на с. 200 – 202).

– Що таке технократичне суспільство?

2.2. Словникова робота

Кратос – з грецької “правління”, техно – “машина”.

– Як у своєму житті Бредбері протестує проти влади технократії?

Отже, знаючи, що Бредбері, як і будь-хто з митців, обирає певні засоби, щоб висловити власне світобачення, звертається до фантастики, не сприймає досягнення науково-технічного прогресу як щось позитивне для людства, ми звернемося до його твору “Усмішка”.

3. Читання і коментування твору.

Вчитель зачитує перший абзац оповідання.

Запитання до аналізу твору.

1. Де і коли відбувається дія? ( “На міському майдані о п’ятій ранку” ).

У XX столітті у творах мистецтва було створено образ урбанізованого суспільства – суспільства, що свій розвиток, своє майбутнє пов’язує лише з розвитком мегаполісів – великих міст, що концентрують всю динаміку сучасного життя. А село стає образом, протиставленим можливостям міста, образом повернення людей до своїх витоків, коріння, але позбавленим духу сучасності. Тобто, опозиція місто – село це опозиція машина – природа.

Ідея ця не нова. Ще у XVIII столітті французький філософ Жан Жак Руссо закликав людство повернутися до природи, відмовитись від здобутків цивілізації, яка, на його думку, зруйнує людське в людині. На знак підтвердження своїх закликів реальними діями Руссо оселився в невеличкому будиночку у лісі, подалі від утіх “цивілізації”.

2. Яка картина постає перед нашими очима по прочитанню першого ж абзацу? Опишіть цей простір. (“Зруйновані будинки”, “клапті туману”, “ярмарковий і святковий день” ).

Узагальнимо: місто – зруйновані будинки – свято – ярмарок.

3. Чому у свято люди йдуть на ярмарок? Чи завжди так було у суспільстві? З чим пов’язане бажання йти на ярмарок? Чому не йдуть, наприклад, у храм або в театр?

Методичний коментар. Нагадуємо учням, що в художньому творі немає випадкових елементів, що просторово-часові орієнтири відсилають читача одразу у те культурне поле, що визначає по яву певної культурної традиції.

4. Читаємо наступний уривок оповідання (до слів “Дві тисячі шістдесят перший”).

5. Чому справжність і кави, і полотна картини, і навіть рік викликають у людей сумніви?

6. Для чого зібрались люди і стали у чергу?

Єдиним полотном, що вже майже 500 років викликає у людства захоплення посмішкою, зображеною на ньому, є картина Леонардо да Вінчі “Мона Ліза”. Цей майстер розкрив свої таланти не лише у живописі, він зробив внесок і у науки, хоча себе вважав перш за все художником. Він вірив у могутність людського зору як знаряддя для дослідження природи: бачити і знати, вважав він, – це те саме. Леонардо казав, що художники – це найкращі вчені; вони не лише уважніші і краще спостерігають за природою, але й передають у своїх картинах те, що їх вразило, про що вони думають. За часів Ренесансу вважали, що “добра картина цінніша за тисячу слів”.

Леонардо був першим, хто спроектував літальний апарат і зробив точні анатомічні малюнки будови людини. Його вчений хист виявився у роботі над ескізами до фресок, що він їх робив у 1504 році, з зображенням великої битви. Головною метою митця було продемонструвати, що все живе, що рушиться сильними емоціями, має дещо спільне, вираз облич людей, морди тварин однаково напружені від зусиль, болю, злоби. Леонардо був одним з перших і найбільш ранніх дослідників психології.

Картину битви він так і не закінчив, бо одночасно протягом кількох років працював над створенням свого найвідомішого твору – портрету Мони Лізи.

Ця картина відрізнялась на той час від усіх попередніх творінь мистецтва закінченістю і об’ємністю. І фігура, і низька стіна за нею, і віддалений ландшафт не протиставлені одне одному як окремі об’єкти. Картина в цілому стає важливішою за будь-яку її деталь. Леонардо досяг гармонії не лише шляхом ретельної композиції (математичний прорахунок розташування кожної деталі: очі постаті повинні бути по вертикалі симетричні і горизонтальна лінія очей повинна бути розташована чітко по лінії, що ділить полотно у певній пропорції, щоб погляд рухався за глядачем, необхідно прорахувати техніку зображення зіниць ока і т. д.), але й тонким продуманим використанням засобів живопису, завдяки яким все видно ніби крізь легку димку, що прикриває невеликі деталі, пом’якшує обриси, створює непомітні переходи між формами і фарбами. Таким чином, художник надав глядачу можливість домислити, доповнити подумки, домалювати картину, і саме в цьому полягає причина того, що Мона Ліза вражає нас, дивлячись з полотна надзвичайно живими очима. Те саме стосується ландшафту, де Леонардо демонструє нам, як земля “виростає” зі скель і води, і обличчя Мони Лізи з таємничою посмішкою, що заворожує нові і нові покоління. Про що думає Мона Ліза? Це залежить від того, про що думаємо ми самі, дивлячись на цей портрет. Існують версії, що Леонардо надав зображенню зовнішності Лізи власних рис. Нова, не відома на той час гармонія, новий погляд на композицію – відкриття в живописі Леонардо да Вінчі та всієї епохи Ренесансу.

7. Розглянемо репродукцію у підручнику.

8. Читаємо новелу далі до слів “А потім ми знайшли друкарню і склад з боєприпасами й підірвали їх разом!”.

9. Чому, на вашу думку, слово “Минуле” у тексті твору написано з великої літери?

10. Якою постає картина Минулого через спогади персонажів новели?

11. Що нищать люди і чому?

12. Прочитаємо ще раз уривок новели від слів “І пам’ятай, Томе, жодного каміння. В неї заборонили жбурляти каміння” до слів “Чому всі люди мусять плювати”.

13. Як би ви відповіли на це запитання, якби були персонажем новели?

14. Яка різниця між тим, люди жбурляли б каміння чи плювали на полотно?

Епоха Ренесансу сформувалася у європейській цивілізації як повернення до традиції Античності. Ми вже знаємо, як уважно ставились митці XV – XVI століть до античної спадщини. Тому-то другою назвою Ренесансу є назва Відродження – відродження саме античної спадщини. “Мона Ліза” стала символом відкриттів нової гармонії епохи Ренесансу. Отже, причиною того, що люди заперечують своє Минуле у творі, можна вважати відмову від здобутків тієї цивілізації, початок і підвалини якої були закладені в Античному світі і поштовх до розвитку отримали в епоху Відродження.

15. Чому ж заборонили жбурляти каміння? Звідки ведеться традиція побиття камінням? Що воно означає?

У давні часи існувала традиція: при насадженні будь-якої чужої віри народ примушували плювати на своїх богів, тим самим людей спонукали відмовитись від поклоніння їм. Камінням же побивали злодіїв, зрадників, невірних жінок. Згадайте, як Ісус, захищаючи жінку від побиття камінням за зраду, сказав “Хто з вас без гріха, хай першим кине в мене камінь”. Отже, плювати – відмовлятися від поклоніння, бити камінням – позорити за гріхи.

Минуле заперечують саме через те у творі, що вважають його причиною того стану, до якого дійшло людство – повної руйнації.

4. Підбиття підсумків уроку.

5. Домашнє завдання.

6. Дочитати новелу до кінця, прочитати статті підручника на с. 200-202.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Зневіра у майбутньому технократичної цивілізації в новелі Р. Д. Бредбері “Усмішка”

история моей фамилии