ЗІНЬКІВСЬКИИ ТРОХИМ

ЗІНЬКІВСЬКИИ ТРОХИМ (псевд. – Т. Звіздочот, Т. Певний та ін.; 04.08.1861, м. Бердянськ – 21.06.1891, там само) – поет, прозаїк, публіцист, фольклорист.

Трагізм його короткого життя увиразнюють рядки Б. Грінченка на надмогильному пам’ятнику в Бердянську: “Страждений син стражденика народа, // Печаль з його кривавої сльози”.

Навчання у повітовій школі рідного міста, праця на хлібопекарні та в друкарні у Харкові, військова служба в Криму, навчання в юнкерській школі в Одесі, знову військова служба (Сміла, Шпола, Умань, Черкаси), присвоєння офіцерського звання, здобуття екстерном у Києві гімназіальної освіти, навчання у Петербурзькій військово-юридичній академії (1887 – 1890), повернення в Україну, смерть від сухот і застуди – такі етапи короткої біографії.

Літературну діяльність розпочав зі спроби написати популярну історію України, яка б допомагала пробуджувати національне самопізнання. Згодом творчі зацікавлення Т. Зінківського набувають дедалі ширшого характеру: перекладацтво (байки Езопа, казки М. Салтикова-Щедріна, поезії Г. Гейне та ін.), укладання українського словника та граматики української мови, фольклорно-етнографічна праця (частину її вміщує перший випуск “Этнографических материалов, собранных в Черниговской и соседних с ней губерниях”, 1895), найактивніші заходи щодо видання народно-просвітніх книжок, українського

журналу, співробітництво з журналами “Зоря”, “Правда” тощо.

Як прозаїк опублікував оповідання “Історична казка”, “Сидір Макарович Притика”, “На вулиці”, “Сон”, “Кудою йти”, повість “Моншер-козаче”, що позначаються майстерністю психологічного письма, відходом від засад етнографічної школи, зокрема у відтворенні військового середовища, яке добре знав. Як поет лишив збірку оригінальних байок і ліричні поезії. Як драматург написав п’єсу (“драматичні сцени”) “Сумління”, звернену до сфери “високої”, інтелігентської тематики.

Помітний слід лишив як публіцист і критик. У статті “Національне питання в Росії” обгрунтував потребу політичного альянсу колоніально підлеглих народів імперії для боротьби з російським поневоленням. Працею “Тарас Шевченко в світлі європейської критики” виводить повчальні для українства уроки з того, як світ сприймає Т. Шевченка та Україну. Широкою розвідкою “Молода Україна, її становище і шлях” ставить завдання відповісти на питання: “Що таке уявляє собою українська інтелігенція, кудою і куди вона простує, на які манівці збивається, як керує народом, що йому дає і бажає дати та й чи бажає що дати?”, а воднораз знову обгрунтовує необхідність спільної боротьби народів Росії за осягнення автономно-федералістського ладу. У дослідженні “Штунда” характеризує розвиток сектантського руху в Україні. В праці “Фіхте старший” аналізує національні погляди німецького філософа.

Частина творчої спадщини Т. Зіньківського досі перебуває в архівах.

Літ.: Кониський О. Пам’яті Трохима Зіньківського-Певного // Зоря, 1891. Ч. 14; Писання Трохима Зіньківського / Зредактував та життєпис написав Василь Чайченко (Б. Грінченко): У 2 кн. Л., 1893-1896. Кн. 1-2. Соколов П. “Стражденник син стражденного народа” // Слово і час. 1993; № 6; Скрипка В. Завжди лицем до України // Неопалима купина. 1995. № 5-6; Кіраль С. Трохим Зіньківський – публіцист. К, 1997.

А. Погрібний


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

ЗІНЬКІВСЬКИИ ТРОХИМ

праця чоловіка годує а лінь марнує