ЗІНЬКІВСЬКИИ ТРОХИМ

ЗІНЬКІВСЬКИИ ТРОХИМ (псевд. — Т. Звіздочот, Т. Певний та ін.; 04.08.1861, м. Бердянськ — 21.06.1891, там само) — поет, прозаїк, публіцист, фольклорист.

Трагізм його короткого життя увиразнюють рядки Б. Грінченка на надмогильному пам’ятнику в Бердянську: «Страждений син стражденика народа, // Печаль з його кривавої сльози».

Навчання у повітовій школі рідного міста, праця на хлібопекарні та в друкарні у Харкові, військова служба в Криму, навчання в юнкерській школі в Одесі, знову військова служба (Сміла, Шпола, Умань, Черкаси), присвоєння офіцерського звання, здобуття екстерном у Києві гімназіальної освіти, навчання у Петербурзькій військово-юридичній академії (1887 — 1890), повернення в Україну, смерть від сухот і застуди — такі етапи короткої біографії.

Літературну діяльність розпочав зі спроби написати популярну історію України, яка б допомагала пробуджувати національне самопізнання. Згодом творчі зацікавлення Т. Зінківського набувають дедалі ширшого характеру: перекладацтво (байки Езопа, казки М. Салтикова-Щедріна, поезії Г. Гейне та ін.), укладання українського словника та граматики української мови, фольклорно-етнографічна праця (частину її вміщує перший випуск «Этнографических материалов, собранных в Черниговской и соседних с ней губерниях», 1895), найактивніші заходи щодо видання народно-просвітніх книжок, українського журналу, співробітництво з журналами «Зоря», «Правда» тощо.

Як прозаїк опублікував оповідання «Історична казка», «Сидір Макарович Притика», «На вулиці», «Сон», «Кудою йти», повість «Моншер-козаче», що позначаються майстерністю психологічного письма, відходом від засад етнографічної школи, зокрема у відтворенні військового середовища, яке добре знав. Як поет...

лишив збірку оригінальних байок і ліричні поезії. Як драматург написав п’єсу («драматичні сцени») «Сумління», звернену до сфери «високої», інтелігентської тематики.

Помітний слід лишив як публіцист і критик. У статті «Національне питання в Росії» обгрунтував потребу політичного альянсу колоніально підлеглих народів імперії для боротьби з російським поневоленням. Працею «Тарас Шевченко в світлі європейської критики» виводить повчальні для українства уроки з того, як світ сприймає Т. Шевченка та Україну. Широкою розвідкою «Молода Україна, її становище і шлях» ставить завдання відповісти на питання: «Що таке уявляє собою українська інтелігенція, кудою і куди вона простує, на які манівці збивається, як керує народом, що йому дає і бажає дати та й чи бажає що дати?», а воднораз знову обгрунтовує необхідність спільної боротьби народів Росії за осягнення автономно-федералістського ладу. У дослідженні «Штунда» характеризує розвиток сектантського руху в Україні. В праці «Фіхте старший» аналізує національні погляди німецького філософа.

Частина творчої спадщини Т. Зіньківського досі перебуває в архівах.

Літ.: Кониський О. Пам’яті Трохима Зіньківського-Певного // Зоря, 1891. Ч. 14; Писання Трохима Зіньківського / Зредактував та життєпис написав Василь Чайченко (Б. Грінченко): У 2 кн. Л., 1893-1896. Кн. 1-2. Соколов П. «Стражденник син стражденного народа» // Слово і час. 1993; № 6; Скрипка В. Завжди лицем до України // Неопалима купина. 1995. № 5-6; Кіраль С. Трохим Зіньківський — публіцист. К, 1997.

А. Погрібний


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Загрузка...

ЗІНЬКІВСЬКИИ ТРОХИМ